Сльозогінний газ

Сльозогі́нний газ — збірна назва іритантів (речовин сльозоточивої або дратівної дії), що мають властивості лакриматорів (CR — дибензоксазепін, CS — 2-хлоробензальмалонодинітрил, CN — хлороацетофенон), і таких, що подразнюють слизові оболонки, дихальні шляхи тощо. Застосовуються у формі різних аерозолів (так звані «гази»). Застосовується правоохоронними органами та цивільними особами для припинення і ліквідації групових хуліганських проявів, масових заворушень, припинення інших протиправних дій, які мають суспільну небезпеку. Застосовується збройними силами як зброя несмертельної дії, а також у ході занять із захисту особового складу від зброї масового ураження (в СРСР під час проведення занять із ЗЗМУ у військах практикувалося окурювання особового складу, який знаходився в засобах індивідуального захисту, сльозогінним газом в умовах, максимально наближених до бойових). Сльозогінний газ відноситься до хімічної зброї, однак не заборонений міжнародними угодами. Іританти застосовуються також у газовій зброї для самооборони: газових балончиках і набоях до газових пістолетів.

Сльозогінний газ
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки
Під час використання сльозогінного газу у Франції (2007 рік).

Способи застосування

За способом застосування, способом зберігання і способом доставки до мети, сльозогінні гази можуть міститися в таких промислових контейнерах:

  • аерозольні балони
  • Ручні гранати
  • Газові шашки
  • Контейнери в набоях для відстрілу зі спеціальних карабінів і сигнальних пістолетів
  • Ранцеві контейнери аерозольного розпилення (в даний час у більшості країн практично не використовується)

Промислове найменування

У СРСР і Росії на озброєнні правоохоронних органів перебували такі СГ як «Черемуха» і «Сирень». В Україні використовується газ «Терен».

Дія

Жінка під впливом сльозогінного газу, під час Революції в Єгипті 2011 року

Сльозогінний газ викликає відчуття печіння і подразнення в ураженій ділянці, що наступає впродовж секунд. Фізіологічні ефекти залежать від кількості подразнювальної речовини, тривалості її дії і того, на яку саме ділянку тіла вона потрапила (очі, рот, ніс, шкіра), і можуть продовжуватись близько 30—60 хв і довше після того, як особа покине джерело ураження і очиститься від залишків іританту[1].

Відразу ж після ураження в осіб проявляється усі або деякі із таких симптомів: печіння і почервоніння очей, носа, рота, шкіри, висип, набряк слизових оболонок, рясне сльозо- і слиновиділення, виділення слизу із носа, розмитий зір, мимовільне закривання очей і кліпання, важкість ковтання і дихання, кашель, хрипіння, задишка, дезорієнтація і розгубленість, що може призвести до паніки, сильний гнів, інколи нудота і блювання[1][2].

Хоча дія сльозогінного газу зазвичай не призводить до незворотних наслідків, в окремих випадках при тривалій дії (більше години) у великій концентрації вона може стати причиною сліпоти, виникнення глаукоми, а також важких опіків горла і легенів, що зрештою може призвести до смерті. Смертельні випадки можливі тільки при концентраціях іританту в сотні разів вищих, ніж ті, які зазвичай використовують під час розгону натовпу. З іншого боку, небезпечними для здоров'я і життя людей можуть бути контейнери, призначення для доставки і розпилення сльозогінного газу. Багато з них сильно нагріваються і викликати важкі опіки під час прямого контакту. Внаслідок вистрілів із близької відстані такі контейнери також можуть травмувати людей, інколи смертельно. Такий випадок трапився зокрема у 2011 році із німецько-французьким журналістом Лукасом Долегою, який висвітлював події революції у Тунісі[3].

Особливо чутливими до дії сльозогінного газу є особи із захворюваннями дихальної системи, такими як астма[3], діти і люди похилого віку[1].

Тварини загалом менш вразливі до сльозогінного газу, за винятком випадків використання перцевого спрею. Тому поліція може використовувати в операціях собак чи коней[1].

Захист

Окуляри для плавання можна використати як захист від сльозогінного газу
Протестувальник у протигазі під час штурму на вулиці Грушевського у Києві 2014 року

Найефективнішим засобом захисту очей і дихальних шляхів від дії сльозогінного газу є протигаз. Якщо його використати неможливо, використовують респіратори для будівельників, у крайньому разі — маски від пилюки, у поєднанні з окулярами, що щільно прилягають до шкіри, наприклад окулярами для хімічного захисту або для плавання[3]. Особи, що можуть піддатись дії сльозогінного газу, не повинні носити контактних лінз. Якщо подразнювальні речовини все ж потрапили на них, такі лінзи не придатні для подальшого використання[2]. Також від прямого контакту із іритантами слід захистити шкіру. Креми, засоби проти засмаги і косметика на основі жирів добре вбирають часточки аерозолю, тому не рекомендується користуватись такими засобами, в умовах, коли може бути застосований сльозогінний газ[3].

Серед протестувальників різних країн поширена практика використання бандан або інших шматків тканини, змочених у кислотному розчині, для захисту носа і рота. Наприклад, у 1980-их під час Громадянської війни в Сальвадорі партизани застосовували лимонний сік, учасники Єгипетської революції 2011 року колу (pH близько 2,5), в інших випадках також використовувався яблучний оцет. Механізм дії такого захисту полягає у тому, що «сльозогінний газ», насправді не є газом, а аерозолем твердих важкорозчинних у воді частинок, тому мокра шамтинка може запобігати потраплянню цих частинок в органи дихання. Припускається, що через хімічні властивості подразнювальних речовин, кислотний розчин є більш ефективним, проте наукові дослідження, що підтверджували би дієвість таких заходів, не проводились[4]. Деякі експерти стверджують, що кислі розчини не можуть допомогти захиститись від сльозогінного газу, а використання шматків тканини, просякнутих невеликою кількістю води, для прикривання рота і носа відразу після перебування у зоні дії іритантів, може навпаки реактивувати кристали і продовжити тривалість фізіологічних ефектів[3].

Дії при ураженні

Найбільш поширений шлях дії сльозогінного газу — через органи дихання. Особам, що потрапили у місце розпилення іритантів, для захисту слід швидко вийти на свіже повітря, можна піднятись на підвищення, оскільки часточки аерозолю важчі за повітря і осідають близько до землі. Якщо часточки подразнювальних речовин потрапили на шкіру й одяг, рекомендується при першій нагоді роздягнутись і ретельно вимити тіло з милом, спершу в холодному, потім теплому душі. За можливості, одяг, що знімається через голову, краще розрізати. Рекомендується також зняти і вимити інші предмети: окуляри, годинники, прикраси, тощо. Після цього їх можна повторно використовувати, як і випраний кілька разів одяг[3][1].

Перша допомога

Перша допомога при ураженні сльозогінним газом полягає у промиванні очей великою кількістю води або стерильного фізрозчину до послаблення пекучого відчуття (близько 10 хвилин). Деякі лікарі перед промиванням продувають обличчя і очі пацієнтів для випаровування залишків подразнювача[4]. Подразнені ділянки шкіри обробляють великою кількістю води із милом. Для усунення проблем із диханням пацієнтам можуть запропонувати кисневі маски, а також препарати проти астми[2].

Примітки

  1. Tear Gas. The New York City Department Of Health And Mental Hygiene. 15 січня 2013. Архів оригіналу за лютий 22, 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  2. Anne Marie Helmenstine. Tear Gas Exposure. About.com. Процитовано 23 січня 2014.
  3. How to protect yourself from tear gas. International News Safety Institute. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 23 січня 2014.
  4. Brian Palmer (7 лютого 2011). Numb and Coke. Can you really fight off tear gas with a can of soda?. Slate. Процитовано 23 січня 2014.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.