Смерть у Венеції
Смерть у Венеції (нім. Der Tod in Venedig) — повість Томаса Манна, уперше опублікована в 1912. Російський кінознавець Сергій Кудрявцев у своїй книзі «3500 кінорецензій» назвав її «психологічно тонкою, делікатною по настрою і почуттю, філософською по думці, з блиском відшліфованої по літературній формі… теоретично неперекладною на мову іншого мистецтва».[1] Саме після опублікування новели ім'я Томаса Манна почали пов'язувати з Нобелівською премією, коли більшість його творів цього жанру були вже написані.[2]
Смерть у Венеції | ||||
---|---|---|---|---|
Der Tod in Venedig | ||||
| ||||
Жанр | повість | |||
Автор | Томас Манн | |||
Мова | німецька | |||
Написано | 1911 | |||
Опубліковано | S. Fischer Verlag | |||
Видавництво | С. Фішер | |||
Переклад | Євген Попович | |||
ISBN-13: | 978-0-06-057617-2 | |||
ISBN-10: | 0-06-057617-0 | |||
У «Гутенберзі» | 12108 | |||
| ||||
Цей твір у Вікіцитатах |
Зміст
Густав фон Ашенбах, наполегливий і працелюбний письменник, який отримав ще за життя широке визнання, приїздить до Венеції і оселяється на острові Лідо. У готелі він зустрічає хлопчика Тадзіо (ім'я - зменшено-пестливе від Тадеуш), члена польської аристократичної сім'ї, надзвичайно прекрасного, і закохується в нього. Усвідомлюючи своє почуття, він намагається боротися з ним, але не може і не хоче. В той же час він випадково дізнається, що у Венеції через сироко починається епідемія холери ,яка замовчується владою Венеції через боязнь втрати туристів. Письменник жодного разу не говорить з хлопчиком. Ашенбах починає навідуватися до цирульника, намагається виглядати молодше. Цирульник омолоджує його косметикою, та Ашенбах згодом усвідомлює усю марність своїх спроб омолоджування і почуває себе втомленим і хворим. Він обмірковує усе своє життя.
Сім'я Тадзіо збирається від'їжджати з готелю. Ашенбах востаннє зустрічає Тадзіо. Сидячи у кріслі на пляжі, Ашенбах спостерігає за Тадзіо, що купається. Перш ніж увійти у воду, Тадзьо обертається у бік письменника і дивиться на нього, ніби підзиваючи до себе. Намагаючись встати, Ашенбах падає у крісло. Через декілька хвилин його знаходять мертвим.
Історія написання
Манн планував написати історію про «пристрасть як затьмарення розуму і деградації», навіяну історією любові Гете до 18-річної Ульріки фон Леветцов[3]. Також письменник знаходився під враженням смерті Густава Малера і відвідування Венеції, де він спілкувався з прототипом Тадзя — 11-річним хлопцем, якого звали Владислав (Владзьо) Моес. Прототипами в широкому розумінні були і Ріхард Вагнер, який помер у Венеції і там же написав другий акт «Трістана та Ізольди», пронизаний романтикою смерті, і німецький поет XIX століття Август фон Платен, причиною смерті якого була холера в Італії, яка відіграє у новелі головну роль.[2] Манн також мав намір показати стосунки між розумом і почуттям, трагедію пристрасті, що принижує, зачарованості смертю. [4]
Адаптації
- У 1971 режисером Лукіно Вісконті був поставлений однойменний фільм з Дірком Богардом в ролі Ашенбаха. У фільмі професія Ашенбаха був замінена на композитора.
- У 1973 Бенджамін Бріттен написав оперу «Смерть у Венеції», що стала для нього останньою.
Примітки
- Сергей Кудрявцев «Экзистенциальная ретро-драма». Архів оригіналу за 2 лютого 2013. Процитовано 10 жовтня 2014.
- Томас Манн. C. Апт. Вступна стаття // Избранник. Новеллы. Статьи. — М. : ОЛМА Медиа Групп, 2004. — ISBN 5-224-04845-1.
- Лист Манна до Карла Марії Веберу від 4 липня 1920. У: Thomas Mann: Briefe I : 1889–1936, ed. Erika Mann. Fischer 1979. P.176f.
- Thomas Mann. Ein Leben in Bildern. Hans Wysling und Yvonne Schmidlin. Frankfurt/M. 1997. с. 300.
Посилання
- Текст українською (Переклад Євгена Поповича)
- Текст російською на lib.ru.
- Оригінальний текст на сайті проекту Гутенберг.