Смерть у Венеції

Смерть у Венеції (нім. Der Tod in Venedig) — повість Томаса Манна, уперше опублікована в 1912. Російський кінознавець Сергій Кудрявцев у своїй книзі «3500 кінорецензій» назвав її «психологічно тонкою, делікатною по настрою і почуттю, філософською по думці, з блиском відшліфованої по літературній формі… теоретично неперекладною на мову іншого мистецтва».[1] Саме після опублікування новели ім'я Томаса Манна почали пов'язувати з Нобелівською премією, коли більшість його творів цього жанру були вже написані.[2]

Смерть у Венеції
Der Tod in Venedig
Обкладинка першого видання
Жанр повість
Автор Томас Манн
Мова німецька
Написано 1911
Опубліковано S. Fischer Verlag
Видавництво С. Фішер
Переклад Євген Попович
ISBN-13: 978-0-06-057617-2
ISBN-10: 0-06-057617-0
У «Гутенберзі» 12108
 Цей твір у Вікіцитатах

Зміст

Густав фон Ашенбах, наполегливий і працелюбний письменник, який отримав ще за життя широке визнання, приїздить до Венеції і оселяється на острові Лідо. У готелі він зустрічає хлопчика Тадзіо (ім'я - зменшено-пестливе від Тадеуш), члена польської аристократичної сім'ї, надзвичайно прекрасного, і закохується в нього. Усвідомлюючи своє почуття, він намагається боротися з ним, але не може і не хоче. В той же час він випадково дізнається, що у Венеції через сироко починається епідемія холери ,яка замовчується владою Венеції через боязнь втрати туристів. Письменник жодного разу не говорить з хлопчиком. Ашенбах починає навідуватися до цирульника, намагається виглядати молодше. Цирульник омолоджує його косметикою, та Ашенбах згодом усвідомлює усю марність своїх спроб омолоджування і почуває себе втомленим і хворим. Він обмірковує усе своє життя.

Сім'я Тадзіо збирається від'їжджати з готелю. Ашенбах востаннє зустрічає Тадзіо. Сидячи у кріслі на пляжі, Ашенбах спостерігає за Тадзіо, що купається. Перш ніж увійти у воду, Тадзьо обертається у бік письменника і дивиться на нього, ніби підзиваючи до себе. Намагаючись встати, Ашенбах падає у крісло. Через декілька хвилин його знаходять мертвим.

Історія написання

Манн планував написати історію про «пристрасть як затьмарення розуму і деградації», навіяну історією любові Гете до 18-річної Ульріки фон Леветцов[3]. Також письменник знаходився під враженням смерті Густава Малера і відвідування Венеції, де він спілкувався з прототипом Тадзя — 11-річним хлопцем, якого звали Владислав (Владзьо) Моес. Прототипами в широкому розумінні були і Ріхард Вагнер, який помер у Венеції і там же написав другий акт «Трістана та Ізольди», пронизаний романтикою смерті, і німецький поет XIX століття Август фон Платен, причиною смерті якого була холера в Італії, яка відіграє у новелі головну роль.[2] Манн також мав намір показати стосунки між розумом і почуттям, трагедію пристрасті, що принижує, зачарованості смертю. [4]


Адаптації

Примітки
  1. Сергей Кудрявцев «Экзистенциальная ретро-драма». Архів оригіналу за 2 лютого 2013. Процитовано 10 жовтня 2014.
  2. Томас Манн. C. Апт. Вступна стаття // Избранник. Новеллы. Статьи. — М. : ОЛМА Медиа Групп, 2004. — ISBN 5-224-04845-1.
  3. Лист Манна до Карла Марії Веберу від 4 липня 1920. У: Thomas Mann: Briefe I : 1889–1936, ed. Erika Mann. Fischer 1979. P.176f.
  4. Thomas Mann. Ein Leben in Bildern. Hans Wysling und Yvonne Schmidlin. Frankfurt/M. 1997. с. 300.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.