Смерть у Венеції (фільм)
«Смерть у Венеції» (італ. Morte A Venezia) — кінофільм-драма італійського режисера Лукіно Вісконті, що вийшов на екрани у 1971 році, екранізація однойменної новели Томаса Манна, що порушує тему життя і смерті, а також одностатевого кохання[1]. Фільм було відмічено багатьма фестивальними та іншими кінематографічними нагородами і номінаціями[2]. Головні ролі виконали Дірк Богард та Бйорн Андресен.
Смерть у Венеції | |
|---|---|
| Morte A Venezia | |
 | |
| Жанр | історична драма |
| Режисер | Лукіно Вісконті |
| Продюсер | Лукіно Вісконті |
| Сценарист |
Лукіно Вісконті Нікола Бадалукко |
| На основі | Смерть у Венеції |
| У головних ролях |
Дірк Богард Бйорн Андресен |
| Оператор | Паскуаліно Де Сантіс |
| Композитор | Ґустав Малер |
| Музика | Густава Малера |
| Монтаж | Руджеро Мастроянні |
| Художник |
Фердинандо Скарфіотті П'єро Тозі (по костюмах) |
| Кінокомпанія | Alfa Cinematografica, Warner Brothers Pictures |
| Дистриб'ютор | Warner Brothers, Netflix і iTunes |
| Тривалість | 130 хв. |
| Мова | італійська |
| Країна |
 Італія Франція |
| Рік | 1971 |
| Дата виходу | 1 березня 1971 |
| Кошторис | US$5.000.000 |
| IMDb | ID 0067445 |
 Смерть у Венеції у Вікісховищі | |
Сюжет
Композитор Густав фон Ашенбах, намагаючись втекти від творчих мук і побутових невдач, приїжджає навесні 1911 року на курорт Лідо поблизу Венеції. Однак і тут Ашенбаху не судилося знайти душевний спокій — одного разу на пляжі він зустрічає дивовижно красивого хлопчика Тадзіо, чия юність і привабливість зачаровують композитора з першого погляду. Юнак стає для Ашенбаха символом всього того, чого так не вистачає йому самому. Густав не може собі заборонити милуватися Тадзіо, але в той же час усвідомлює неможливість їхнього союзу. Почуття безвиході та приреченості посилюється смертельною хворобою Ашенбаха, та усе ж таки він вирішує провести свої останні хвилини, милуючись красою Тадзіо, згадуючи найважливіші моменти свого життя і переоцінюючи їх наново.
В ролях
| Актор | Роль |
|---|---|
| Дірк Богард | Густав фон Ашенбах |
| Бйорн Андресен | Тадзіо |
| Марк Бернс | Альфред |
| Маріса Беренсон | пані фон Ашенбах |
| Сільвана Мангано | мати Тадзіо |
| Ромоло Валлі | менеджер готелю |
| Нора Риччі | покоївка |
| Кароль Андре | Есмеральда |
| Франко Фабріці | перукар |
Реакція
Фільм високо оцінений критиками і публікою. Так, на сайті «Rotten Tomatoes» він отримав 73 відсотки «свіжого» рейтингу критиків і 70-процентний рейтинг аудиторії.[3]
Факти
- Вісконті здійснив для фільму істотну переробку структури однойменного оповідання Томаса Манна, змінивши професію головного героя з письменника на композитора.
- У фільмі використано музику з Симфонії № 3 і Симфонії № 5 симфоній Густава Малера і колискова Мусоргського на слова А. Островського «Спи, засни, селянський син» з вокального циклу «Пісні і танцю смерті» у виконанні Маші Предіт.
Нагороди
Картина була удостоєна ювілейної премії «з нагоди 25-річної річниці Каннського фестивалю», але головний приз «Золота пальмова гілка» все-таки дістався фільму британського режисера Джозефа Лоузі «Посередник». Деякі учасники церемонії нагородження визнали це образливим для Лукіно Вісконті.[4]
Стрічка отримала наступні нагороди:[2]
- 1971 — Каннський кінофестиваль
- Приз на честь 25-ї річниці — Лукіно Вісконті
- 1971 — Премія «Давид ді Донателло»
- Найкращий режисер — Лукіно Вісконті
- 1972 — Премія BAFTA
- Найкраща робота художника — Фердінандо Скарфіотті
- Найкраща операторська робота — Паскуаліно де Сантіс
- Найкращі костюми — П'єро Тозі
- Найкращий саундтрек — Вітторіо Трентіно, Джузеппе Мураторі
- 1972 — Приз Французького синдикату кінокритиків за найкращий іноземний фільм
- Найкращий іноземний фільм
Номінації
- 1971 — Каннський кінофестиваль
- «Золота пальмова гілка» — Лукіно Вісконті
- 1972 — Премія «Оскар»
- Найкращі костюми — П'єро Тозі
- 1972 — Премія BAFTA
- Найкращий актор — Дірк Богард
- Найкраща режисура — Лукіно Вісконті
- Найкращий фільм
У березні 2016 року фільм увійшов до рейтингу 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеному Британським кіноінститутом (BFI) за результатами опитування понад 100 кіноекспертів, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю BFI Flare[5][6].
Примітки
- Игорь Семёнович Кон «Лунный свет на заре» Часть 2. 2-7. Все цвета радуги. Издательство ACT — Олимп, М., 2003. ISBN 5-17-015194-2, 5-8195-0836-Х
- Awards for Morte a Venezia (1971) at IMDb
- Rotten Tomatoes: Death in Venice — Critics
- Сергей Кудрявцев «Экзистенциальная ретро-драма». Архів оригіналу за 2 лютого 2013. Процитовано 4 грудня 2014.
- The 30 Best LGBT Films of All Time. BFI (англ). 15.06.2016. Процитовано 16.03.2016.
- Daniel Megarry. BFI Flare names the top 30 LGBT films of all time. Gay Times (англ). 15.03.2016. Процитовано 16.03.2016.
Література
- «Смерть в Венеции» (Уго Казираги, Каллисто Козулич) // Лукино Висконти. Статьи. Свидетельства. Высказывания. — М. : Искусство, 1986. — С. 192-197.(рос.)
- Михаил Копелиович. Висконти с нами // Литература и кино. Классика и современность. — Иерусалим, 2006. — С. 316-320.(рос.)
Посилання
- «Смерть у Венеції» на сайті IMDb (англ.)
(на 3 грудня 2014 года) - Смерть у Венеції на сайті AllMovie (англ.)
