Собков Василь Тимофійович

Освіта — Казанське танкове командне училище (1966), Військова академія бронетанкових військ (1977), Військова академія Генерального штабу ЗС СРСР (1984).

Проходив службу у військах Прикарпатського військового округу на посадах командира танкового взводу, танкової роти, командира навчального взводу і навчальної роти. Після закінчення Військової академії бронетанкових військ продовжував службу у складі Групи радянських військ у Німеччині на посадах начальника штабу-заступника командира танкового полку, командира полку, заступника командира танкової дивізії.

• З 1984 — командир мотострілецької дивізії у військах Закавказького військового округу.
• У 1987—1989 — командир армійського корпусу у складі військ Туркестанського військового округу.
• З 1989 — командувач 6-ї гвардійської танкової армії, з 1991 р. — командувач 2-ї танкової армії.
• 4 червня 1992[2] — 25 вересня 1992[3] — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України.
• 25 вересня 1992[3] — 7 квітня 1994[4] — Командуючий військами Прикарпатського військового округу. Присвоєно військове звання генерал-полковника.
• 7 квітня 1994[4] — 30 вересня 1998[5] — заступник Міністра оборони України — Командуючий Сухопутними військами Збройних Сил України.
• 30 вересня 1998 року призначений Генеральним інспектором Генеральної військової інспекції при Президентові України.[5]
• 16 листопада 2004 року указом Президента України Л. Д. Кучми звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я.[6]
• 01 квітня 2020 року помер в місті Києві, поховали 03 квітня 2020 року на Байковому кладовищі.[7]

• Орден Богдана Хмельницького I ст. (22 жовтня 2004) — за визначні заслуги у зміцненні обороноздатності та безпеки держави, значний особистий внесок у справу становлення і реформування Збройних Сил України[8]
• Орден Богдана Хмельницького III ст. (4 грудня 1996) — за особисті заслуги у розбудові Збройних Сил України, забезпечення виконання покладених на війська завдань[9]
• Орден Червоної Зірки (СРСР)

• Вірші «Сторінки життя», надруковані в книзі Володимира Мельникова «Друзям», 2003 р., с.с.76-81[10]:

Рік — сорок четвертий… Вже біля Карпат лунала симфонія наших гармат.

І символом миру був крик немовля… Це нове життя дарувала земля…

У хаті старій, на Хмельницькій землі малюк народився в селянській сім'ї

На радість вже зовсім не юним батькам, сестричкам, а також — своїм землякам.

Вітання приймав від селян Тимофій, щасливий і сповнений кращих надій…

Минали роки… Підростав Васильок, він краще, ніж інші, пірнав у ставок.

Серед пацанів — був завжди ватажком, а хто ображав — пригощав кулаком.

У школі, хоча і не вийшов взірцем, був чесним. Його шанували за це.

Та мало хто знав його схильність до знань… Як виросте — з дому поїде в Казань, І в шістдесят шостому — вже лейтенант! Невже ще учора був лише курсант?

З Казані — на Захід, служити в ПрикВО, і перше призначення — танковий взвод…

Літа лейтенантські — найкращі літа, коли навіть рота — серйозна мета.

Там щастя й дружину судилось знайти, а тил, кожен знає, це крок до мети.

Стефанію ще лейтенантом спіткав. Став ротним. З'явився синок Ярослав..

І ось академія. Штурмом — до знань, до вищих посад і, звичайно, до звань!

З Москви — знов на Захід дорога веде, до танкових армій Ге- еС-Ве-Ге.

Там полк (ще майору) довірять йому, це зараз ми знаємо добре «чому».

А були й такі, що казали: «З блатних…», та він не звертав і уваги на них.

Робив свою справу, як батько навчив, і честі своєї в «багні» не змочив.

А потім дивізія… Знову Москва… Навчатись стратегії, рівень — Ге Ша!

І ось випускний. Він — полковник, комдив. Нема й сорока, зовсім ще молодий!

До нових «широт» він іде, як «лінкор», і в сорок три роки, в ТуркВО — вже комкор!

А ще через два — він уже командарм! І навіть, хто заздрив, сказали — «Це дар…»

В свої сорок сім — він начальник Ге Ша! Чимало зробив… Та просилась душа

На округ, в той самий, де взводним служив і славу танкіста свою заслужив.

Та мчала все далі кар'єри ріка, наступний етап — Сухопутні війська

І пост замміністра. Це знову у «бій»! Лише п'ятдесят! Зовсім ще молодий!

Всі сили свої віддає він військам… Так! Є чим пишатись його землякам

І тим, хто ходили з ним в школу і клас… Василь Тимофійович! Ви серед нас.

Сьогодні — святкується Ваш ювілей! Чимало почуєте Ви від гостей

Проникливих слів. Та, на жаль, вже не всі Вам можуть сказати: «Вітаймо! Василь!

Ми вірили завжди, синочку, в тебе і знали, що так все воно і буде».

За Ваших батьків, що Вам дали життя, за сина і доню та їх майбуття, За Ваше здоров'я і Ваш ювілей, за всіх небайдужих Вам рідних людей

Святковий цей тост! І… хай буде мета попереду Вас — ще на довгі літа!

• Військо України, № 12(114), 2009.