Кравчук Леонід Макарович

Леоні́д Мака́рович Кравчу́к (нар. 10 січня 1934, село Великий Житин, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Рівненська область) — перший Президент України після здобуття нею незалежності (19911994), Голова Верховної Ради України (19901991). Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань. Народний депутат України (19901991 та 19942006). Герой України (2001). Лауреат премії «Celebrity Awards 2020» у номінації «Людина року».[1]

Леонід Макарович Кравчук
Леонід Макарович Кравчук
1-й Президент України
5 грудня 1991  19 липня 1994
Прем'єр-міністр Вітольд Фокін
Валентин Симоненко (в. о.)
Леонід Кучма
Юхим Звягільський (в. о.)
Попередник Микола Плав'юк як останній Президент УНР у вигнанні
Наступник Леонід Кучма
1-й Голова Верховної Ради України,
 останній Голова Верховної Ради УРСР
23 липня 1990  5 грудня 1991
Попередник Володимир Івашко як Голова Верховної Ради УРСР
Наступник Іван Плющ як Голова Верховної Ради України
Народився 10 січня 1934(1934-01-10) (88 років)
Великий Житин,
Волинське воєводство, Польща
Відомий як політик, економіст
Громадянство Польща
 СРСР
 Україна
Національність українець
Освіта Київське вище загальновійськове командне училище і Академія суспільних наук при ЦК КПРС
Політична партія Комуністична партія Радянського Союзу (19581991)
Безпартійний (19911998)
Соціал-демократична партія України (об'єднана) (19982009)
У шлюбі з Антоніна Михайлівна Кравчук, доцент економічного факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка
Діти Олександр
Релігія УПЦ КП
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Підпис
leonid-kravchuk.com.ua
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
КПУ 15 травня 1990 5 грудня 1991
2-го скликання
безпартійний 18 жовтня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
СДПУ (о) 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
СДПУ (о) 14 травня 2002 25 травня 2006

Життєпис

Народився 10 січня 1934 року в родині селянина, в селі Великий Житин Волинського воєводства (тепер Рівненська область України). Батько Макар Олексійович Кравчук в 1930-ті роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати Кравчука (Юхимія Іванівна, дівоче прізвище Мельничук) працювали у польських осадників, під час Другої світової війни батько Леоніда Кравчука загинув на фронті у 1944 році й був похований у братській могилі в Білорусі. Виховувався вітчимом і матір'ю, яка померла в 1980 від інсульту в рідному селі Житин, і там похована. Спочатку здобував освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік» в Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (теперішній Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж) в період з 1950 по 1953 роки. Згодом закінчив Київський державний університет, отримав спеціальність викладача суспільних наук (1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Кандидат економічних наук.

Наукова та політична діяльність (до 1991)

Член КПРС з 1958 року.

У 1958—1960 роках викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі.

У 1960—1967 роках — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ.

У 1967—1970 роках — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС (Москва).

У 1970—1980 роках — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, а з 1980 до 1988 року — завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ.

У червні 1982 року завідувач відділу пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи з протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатські настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи.

У 1981—1991 роках — член ЦК КПУ.

У 1988—1990 роках — завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ, з 18 жовтня 1989 до 19 червня 1990 року — секретар ЦК КПУ, 23 червня — 28 вересня 1990 року — другий секретар ЦК КПУ. У жовтні 1989 — червні 1990 — кандидат у члени Політбюро, у червні 1990 — серпні 1991 — член Політбюро ЦК КПУ.

У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.

Народний депутат України Х—XIV (в тому числі І—IV) скликань.

У липні 1990 — листопаді 1991 року Голова Верховної Ради України.

Президент України

Київ, 2009. Палац «Україна»

У серпні 1991 року залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши понад 60 % голосів. Основний опонент від демократичних сил В'ячеслав Чорновіл зібрав 23,27 % голосів.

У 19911994 роках Президент України.

3 вересня 1993 року підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.

14 січня 1994 року у Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно прийняв рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій[2].

У вересні 1993 року взяв участь у державних скорботних заходах до 60-х роковин Голодомору. У виступі на Міжнародній науковій конференції «Голодомор 1932 — 33 років в Україні: причини і наслідки» зазначив: «…сьогодні ми схиляємо голову перед однією з найстрахітливіших і найсумніших дат не тільки в нашій, а й у світовій історії — 60-ми роковинами Голодомору 1932 — 33 рр., який знекровив і спустошив нашу землю, забрав мільйони і мільйони життів її безневинних дітей. … І щоб зламати устремління народу до кращого майбуття, тодішнє політичне керівництво Союзу розробило й здійснило найжахливішу і найжорстокішу людиноненависницьку акцію в історії сучасної Європи — штучний голод 1932 — 33 рр. в Україні, який забрав близько 8-ми мільйонів (за іншими даними — близько 11 млн) життів.»

На честь Кравчука названа тачка-кравчучка.

Наукова та політична діяльність (після 1994)

Обраний народним депутатом у 1994 — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.

З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002—2006 роках очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.

З 1999 по 2004 рік — почесний доктор НаУКМА.

З 1999 року — співголова Всеукраїнського об'єднання демократичних сил «Злагода».

25 листопада 2004 року Рішенням Вченої ради позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».

У 2006 році очолив список опозиційного блоку «Не так». Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр (1,1 %).

У 2009 році вийшов з партії СДПУ(о).

Почесний Президент Міжнародного громадського об'єднання «Рівненське земляцтво».[3]

Почесний Голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство» (з 1994).

25 лютого 2009 року закликав президента Віктора Ющенка подати у відставку.[4]

3 2011 року — Почесний президент Фонду «Перспективна Україна»[5].

29 серпня 2011 р. Рішенням Вченої ради Київського Університету ім.Бориса Гринченка (протокол №10) присвоєно звання почесного професора «за багаторічну плідну громадську, політичну діяльність, подвижницьку працю, визначний особистий внесок у становлення і розбудову суверенної демократичної Української держави, національної освіти та науки».[6]

У січні 2016 року запропонував надати Криму державну автономію у складі України[7], а Донбасу — «особливий статус»[8].

22 липня 2018 року Вчена рада Міжнародного інституту бізнесу на честь 25-річного ювілею надала Леоніду Кравчуку звання почесного професора Міжнародного інституту бізнесу.[джерело не вказане 98 днів]

У липні 2020 року на громадських засадах став головою української делегації в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України. Відповідне розпорядження № 424 / 2020 рп від 30 липня опубліковано на сайті глави держави.[9]

Державні нагороди

  • Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2001) за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, багаторічну активну політичну та громадську діяльність[10]
  • Орден Свободи (10 січня 2014) за визначний особистий внесок у розбудову Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність[11]
  • Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (16 липня 2020) за значний особистий внесок у справу державотворення, побудову незалежності Української держави, активну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 30-річчя проголошення Декларації про державний суверенітет України[12]
  • Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (9 січня 2007) за визначну державну і політичну діяльність в ім'я побудови незалежної України, вагомий внесок у становлення та розвиток українського громадянського суспільства[13]
  • Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (10 січня 2004) за визначні особисті заслуги у становленні та розвитку незалежної Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 70-річчя від дня народження[14]
  • Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (10 січня 1999) за видатні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, багаторічну громадську діяльність[15]
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (21 серпня 1996) за значний особистий внесок у становлення і розбудову суверенної демократичної Української держави та з нагоди п'ятої річниці незалежності України[16]
  • Відзнака Президента України ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу[17]
  • Орден Жовтневої Революції, два ордени Трудового Червоного Прапора (СРСР)[18]
  • Медаль «На славу Чернівців»
  • Лауреат премії «Celebrity Awards 2020» в номінації «Людина року».[1]

Твори

  • Палкин Ю. И. Краткий экономический словарь пятилетки эффективности и качества [Текст] / Ю. И. Палкин, М. С. Черненко, Л. М. Кравчук, П. С. Ещенко. — К. : Политиздат Украины, 1978. — 264 с.
  • Союз нерушимый [Текст] : справочник / [А. И. Акбаров, З. Г. Ахвеледиани, А. Г. Бабаев,… Л. М. Кравчук,…] ; сост. А. А. Гришкевич ; под общ. ред. М. А. Морозова. — М. : Политиздат, 1982. — 304 с.
  • Ещенко П. С. Экономический словарь одинадцатой пятилетки [Текст] / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин, М. С. Черненко. — К. : Политиздат Украины, 1982. — 300 с.
  • Ещенко П. С. Новый хозяйственный механизм [Текст] : справочник / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 254 с. — ISBN 5-319-00633-0.
  • Василенко В. К. Идеологическая работа: опыт перестройки [Текст] : на материале парторганизации республики / В. К. Василенко, Л. М. Кравчук, А. А. Спирин и др. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 252 с. — ISBN 5-319-00579-2.
  • Кравчук Л. М.:Одна Україна, єдиний народ.(Політичні роздуми над записами в щоденнику).:Фоліо.2010 р., укр.,542 с.(кольорові вклейки), 130×210 мм, тв. пал., 1500 екз., ISBN 978-966-03-5317-6.[19]
  • Кравчук Л. М.: Перший про владу. 2018.

Примітки

  1. Ольга Сумская актриса года, а Александр Жеребко молодой деятель искусств - премия «Celebrity Awards 2020» - (ru-RU). Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 24 вересня 2020.
  2. 10 міфів про ядерне роззброєння України / Юрій Костенко // Радіо Свобода : сайт.  2014. — 10 січня.
  3. Біографії правління МГО «Рівненського земляцтва» Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine. // Офіційний сайт МГО «Рівненське земляцтво» Архівовано 25 вересня 2015 у Wayback Machine.
  4. Кравчук закликав Ющенка піти у відставку Архівовано 9 листопада 2017 у Wayback Machine. // Українська правда. — 2015. — 14 жовтня.
  5. ГО «Фонд Перспективна Україна»
  6. Кравчук Леонід Макарович Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine. Почесний професор Київського Університету ім.Бориса Гринченка
  7. Кравчук радить запропонувати Криму державну автономію в Україні. Архів оригіналу за 10 січня 2016. Процитовано 8 січня 2016.
  8. Не треба боятися особливого статусу Донбасу — Кравчук. Архів оригіналу за 9 січня 2016. Процитовано 9 січня 2016.
  9. розпорядження № 424 / 2020 рп від 30 липня 2020. Архів оригіналу за 3 листопада 2021. Процитовано 25 листопада 2021.
  10. Указ Президента України від 21 серпня 2001 року № 701/2001 «Про присвоєння звання Герой України»
  11. Указ Президента України від 10 січня 2014 року № 2/2014 «Про нагородження Л. Кравчука орденом Свободи»
  12. Указ Президента України від 16 липня 2020 року № 277/2020 «Про відзначення державними нагородами України»
  13. Указ Президента України від 9 січня 2007 року № 4/2007 «Про нагородження Л. Кравчука орденом князя Ярослава Мудрого»
  14. Указ Президента України від 10 січня 2004 року № 11/2004 «Про нагородження Л. Кравчука орденом князя Ярослава Мудрого»
  15. Указ Президента України від 10 січня 1999 року № 6/99 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого"»
  16. Указ Президента України від 21 серпня 1996 року № 731/96 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого"»
  17. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України"»
  18. Леонід Макарович Кравчук // Офіційне інтернет-представництво Президента України. Архів оригіналу за 25 грудня 2010. Процитовано 21 квітня 2011.
  19. Купити книгу Одна Україна, єдиний народ… (Укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 23.4.19..

Джерела та література

  • Хто є хто в Україні : довідник. К. І. С.

Література

  • Л. В. Губерський. Кравчук Леонід Макарович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Ю. Шаповал, М. Михальченко. Кравчук Леонід Макарович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.371 ISBN 978-966-611-818-2

ЗМІ про Леоніда Кравчука

Посилання

Попередник: Президент України


19911994

Наступник:
Посада заснована Леонід Кучма
Попередник: Голови Верховної Ради України


19901991

Наступник:
Володимир Івашко Іван Плющ
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.