Собор Діви Марії в Марселі

Від первісної церкви залишилось небагато. Кілька фрагментів мозаїки підлоги та давній баптистерій були виявлені під час будівництва нової катедри у ХІХ столітті. Ці залишки зникли і нам відомі лише з описів Ф. Рустана. Під час пізніших розкопок було виявлено інші фрагменти мозаїки. Кілька фрагментів стіни з рожевого вапняку з Ля-Куронн (La Couronne) вказують на те, що використані матеріали дуже подібні до матеріалів романської церкви. Порівнюючи ці відкриття, з'ясовується, що первісна церква була більш ніж 60 м у довжину та від 26 до 34 м у ширину. В епоху Каролінгів храм було відреставровано, а в ХІ столітті було реконструйовано апсиду. Ця реконструкція відрізняється від первісної церкви використанням білого вапняку.

Стара церква у романському стилі була збудована у ХІІ столітті. Під час будівництва нового храму, старий мали знищити, але це викликало протести, тому хор і Травея були збережені.

За ініціативи єпископа Ежена де Мазено 1852 року було розпочате будівництво Нового храму. Перший камінь був закладений 26 вересня 1852 принцом-президентом Луї-Наполеоном Бонапартом. Його успішні архітектори значною мірою погодились на Історизм (мистецтво). В архітектурі храму візантійський стиль (використання мозаїки, куполів) поєднується з романським та готикою. Хрестоподібний план був задуманий Леоном Водоєром у романо-візантійському стилі. Одночасна присутність дзвіниць та куполів вказує на бажання архітектора поєднати Захід зі Сходом за моделлю Нотр-Дам-де-Дом у Авіньйоні, який у свою чергу натхненний візантійськими церквами Стамбула. Сконструйований, як тричастинна композиція з монументальним портиком, обрамленим двома вежами, собор формує екстраординарний архітектурний ансамбль, якому не було рівних у ХІХ столітті. Будівництво тривало 40 років і на сьогоднішній день покриття для склепінь та куполів ще не закінчене. Для будівництва храму використане різноманітне каміння: зелений камінь з Флоренції, білий мармур з Каррари, каміння з Калісана та Гара, онікс з Італії та Тунісу, мозаїки з Венеції. Після смерті Вадоєра у 1872 році будівництво продовжувалось під керівництвом його учня та соратника, німського архітектора Анрі Есперандьє (помер у 1874), а завершив спорудження собору архітектор Анрі Ревуаль. 30 листопада 1893 року собор був представлений єпископу Жану-Луї Роберу. 24 січня 1896 папа Лев XIII надав йому статусу малої базиліки, а 6 травня 1897 катедру було освячено. Збудований в період між 1852 та 1893 роками, собор був найбільшою спорудою, збудованою з часів Середньовіччя. Постановою від 9 серпня 1906 йому було надано статусу історичної пам'ятки.