Соломуха Антон Павлович

Les mythes et les limites. Невдале непорочне зачаття. 179x179 см

1978—1980 рр. стали періодом експериментування у різних техніках, системах і естетичних формулах. Переламним моментом у творчості стала дев'ятимісячна поїздка до США, де Соломуха виставляється в Нью-Йорку, Бостоні, Клівленді, Вашингтоні, Філадельфії. У 1981, 1982, 1983 рр. як сценограф бере участь у Фестивалі камерної музики (Lockenhaus kammermusikfest), запрошений скрипалем Гідоном Кремером. Вплив класичної музики, знайомства з великими музикантами простежуються в живописі цього періоду.

У 1985 році проект «Les Grands Mythes» привертає увагу Томаса Крінгс-Ернста, в кельнській галереї якого до 1989 року відбуваються регулярні персональні виставки. У 1988 дві картини Антона Соломухи купує Музей Людвіга.

До 2001 року важливими проектами в живописі були серії «Боксери», «Intime corruption», «Mechanical Toys», «Les mythes et les limites», «Jazz». Ці серії характеризовані пошуками формальних виразних засобів, що дають змогу протиставити різні структури мислення, та пильною увагою до парадоксального. Його іделогічна, естетична та етична позиції формувалися під впливом французьких критиків Бернара Ламарш-Вадель і Мішель Анрісі.

Серія картин «Алегорія» 1999—2002 рр. набагато більше фігуративна і мальовнича. Цитування творів епохи бароко, пошук героїв і антигероїв, заснований на серйозних композиційних структурах, зазнає постійних змін, часто під впливом фотозображення.

Червоний Капелюшок відвідала Лувр. 72x180 см. 2008 p. Ніколя Пуссен. Викрадення сабінянок

У пошуках нових виразних засобів, нової образотворчої мови Соломуха-живописець дедалі частіше й частіше звертається до фотографії. У 1990 році близько знайомитися з Робером Дуано. У 1995 протягом довгого часу займається малюнком з Анрі Карт'є-Брессоном. Обидва знайомста сильно впливають на рішення присвятити себе фотографії. З 2002 року фотографія стає основною сферою його творчості.

Для перших серій «La fille au bilboque», «Les sexes des anges», «I fuck your TV» характерні вибір замкнутого простору, темні фони, присутність дзеркала як «персонажа», для побудови то іронічного, то поетичного сюжету, що бере своє коріння в історичних мітах, біблійних сюжетах.

Ідеєю фікс цих проектів стає відмова від соціального, тимчасового, «репортажу». Зв'язок з живописом виявляється дедалі більше і стає основною темою в серії монументальних фотокомпозицій «Червоний Капелюшок відвідала Лувр». Великі квадратні й «панорамічні» композиції тільки технічно є Фотографії, але вирішуються, будуються як живописні твори, як Картини. Це закладає фундамент для нового жанру в сучасному образотворчому мистецтві — «Фото-живопису».

Мона Ліза ді Антоніо Марія Герардіні дель Джокондо

Фото-картини цієї серії являють собою закритий сценічний простір із темним фоном, заповнений акторами-персонажами, які ніби щойно прийшли з сучасних паризьких вулиць, змішані з оголеними жіночими моделями, тваринами, елементами натюрморту та нескінченною кількістю дрібних деталей, що вкривають підлоги і стіни сценічного простору. Система мізансцени ментального театру дає змогу художнику відірватися від звичайного фотографічного зображення, створити парадоксальний метафізичний простір, у якому кожен з персонажів, як в оперному дійстві, виконує свою роль, залишаючись при цьому самостійним елементом, пов'язаним з іншими тільки волею мистця. Цитування класиків живопису Антон Соломуха продовжує в 2009 в серії «Червоний Капелюшок відвідала Чорнобиль». Метод іронічної алегорії дає змогу тут побудувати ремінісценції картин Лувру в морбідних декораціях Чорнобильської катастрофи.