Сольц Арон Олександрович

Арон Олександрович Сольц (22 березня 1872(18720322), містечко Солечники Віленського повіту Віленської губернії, тепер місто Шальчинінкай, Литва 30 квітня 1945, місто Москва, Російська Федерація) радянський партійний діяч, член ВЦВК і ЦВК СРСР. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) у 1920—1934 роках.

Сольц Арон Олександрович
рос. Арон Александрович Сольц
Ім'я при народженні рос. Арон-Юдель Александрович Сольц
Народився 10 (22) березня 1872[1]
містечко Солечники Віленського повіту Віленської губернії, тепер місто Шальчинінкай, Литва
Помер 30 квітня 1945(1945-04-30)[1] (73 роки)
Москва, СРСР[1]
Поховання Новий донський цвинтар
Громадянство  Росія,  СРСР
Національність єврей
Діяльність журналіст, правник, політик
Alma mater Vilnius Gymnasiumsd і Імператорський Санкт-Петербурзький університетd
Знання мов російська
Партія ВКП(б)

Біографія

Народився в багатодітній родині купця, потомственого почесного громадянина Олександра Меєровича Сольца та Леї Вульфівни Сольц, родом із міста Ліди. Батьки переїхали в Солечники з Вільно за рік до народження Арона Сольца і не пізніше 1876 року, після смерті батька, родина повернулася до Вільно.

У 1895 році закінчив Першу чоловічу гімназію у місті Вільно. У 1895—1899 роках — студент юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету.

У 1898—1899 роках — член групи «Рабочее Знамя» в Санкт-Петербурзі. Член РСДРП з 1898 року.

У 1899 році заарештований у Санкт-Петербурзі за студентські виступи, виключений з університету. Переїхав до Вільно, де з 1899 по 1901 рік вів революційну роботу.

У січні 1901 року заарештований у Вільно, етапований до Санкт-Петербурга, де до червня 1901 року сидів у в'язниці. У червні 1901 року повернувся до Вільно, став членом революційної групи «Іскра». У грудні 1901 року заарештований у Вільно, знову етапований до Санкт-Петербурга, де сидів у в'язниці до травня 1902 року. Оголосив голодування, після чого тюремне ув'язнення було замінено засланням до Сибіру. З травня по листопад 1902 року відбував заслання в місті Нижньоудинську Іркутської губернії, звідки втік.

У 1902—1903 роках вів революційну роботу в Самарі, Вільні та керував підпільною друкарнею в Катеринославі. Використовував паспорт на прізвище Кушель. У травні 1903 року арештований в Катеринославі. До жовтня 1905 року перебував у в'язниці міста Харкова.

У жовтні 1905 року звільнений, переїхав до Вільна, де працював до травня 1906 року. Потім переїхав до Санкт-Петербурга, де в червні 1906 року був заарештований. До лютого 1907 року перебував у в'язниці, потім був засуджений на три роки заслання в Тобольську губернію. Відбував заслання спершу в місті Туринську, в листопаді 1907 року переїхав до Тюмені, де організував підпільну друкарню. У березні 1909 року заарештований, до листопада 1909 року сидів у в'язниці, виправданий судом за недостатністю доказів.

У лютому 1910 року повернувся із заслання, півроку проживав у Баку, вів революційну роботу. Наприкінці 1910 року переїхав до Санкт-Петербурга, де вів революційну роботу. Закінчив навчання на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету. У 1913 році — член Петербурзького комітету РСДРП (б).

У лютому 1913 році заарештований в Санкт-Петербурзі, у травні 1913 році відправлений на заслання в Наримський край. У 1914 році втік із заслання, переїхав до Москви, де був 31 липня 1914 року заарештований. Засуджений в Москві військовим судом па 2 роки фортеці, з серпня 1914 по жовтень 1916 року сидів у Таганській в'язниці Москви. З листопада 1916 по лютий 1917 року вів нелегальну партійну роботу в Москві, обирався членом Московського бюро ЦК РСДРП(б).

З лютого 1917 року — відповідальний редактор газети «Соціал-Демократ» у Москві. У 1917—1918 роках — член Московського комітету РСДРП(б).

З травня 1918 по 1919 рік — член редакційної колегії газети «Правда».

У 1919 році — член колегії продовольчого відділу Московської ради.

У 1919 році — член Оренбурзького губернського комітету РКП(б), член редакції газети «Комунар» в Оренбурзі, заступник голови Оренбурзької губернської Ради народного господарства.

У листопаді 1919 — вересні 1920 року — член редакційної колегії газети «Правда».

З вересня 1920 по 1923 рік — голова і секретар Центральної контрольної комісії РКП(б).

З 1921 року — член Верховного суду РРФСР. У 1922 — січні 1923 року — член судової колегії Верховного ревтрибуналу ВЦВК РРФСР. 29 січня 1923 — 1934 року — голова і член судової колегії Верховного суду РРФСР у кримінальних справах.

26 квітня 1923 — 26 січня 1934 року — член президії та член особливої (партійної) колегії Центральної контрольної комісії ВКП(б). Був відомий як «совість партії».

9 лютого 1924 — січень 1934 року — керуючий юридичного відділу Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції СРСР.

З 1924 по 1943 рік — член Інтернаціональної контрольної комісії Комуністичного Інтернаціоналу.

З травня 1931 по 1934 рік — член Президії Верховного суду РРФСР.

У 1934—1937 роках — старший помічник прокурора СРСР.

У 1937 — 14 лютого 1938 року — начальник кримінально-судового відділу прокуратури СРСР.

Насильно відправлений до психіатричної лікарні Москви, де перебував з 23 лютого по квітень 1938 року.

З квітня 1938 по жовтень 1941 року — пенсіонер у Москві, з жовтня 1941 по грудень 1942 року — в евакуації в Ташкенті.

З грудня 1942 року — пенсіонер у Москві.

Помер 30 квітня 1945 року. Урна з прахом Сольца поміщена в колумбарій № 5 в приміщенні колишнього крематорію на Новому Донському цвинтарі в Москві.

Праці

  • Н. Ленін. До п'ятдесятирічного ювілею. Пенза: Пенз. відділення Центродруку, 1920.
  • Про партійну етику. Москва, 1925
  • Революційна законність і наша каральна політика. М .: «Московский рабочий», 1925.
  • Для чого партії потрібна самокритика? М.: 1933
  • Партія в боротьбі з «робочої опозицією» // За більшовицький вивчення історії партії (збірник.). Вип. 2. М., 1935.

Примітки

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.