Сорокін Володимир Миколайович

Володимир Миколайович Сорокін (нар. 3 лютого 1937, Москва, СРСР) — радянський футболіст, півзахисник і захисник.

Володимир Сорокін
Особисті дані
Народження	3 лютого 1937(1937-02-03) (84 роки)
	Москва, СРСР
Зріст	171 см
Громадянство	Україна
Позиція	півзахисник, захисник
Юнацькі клуби
1954–1957	«Динамо» (Москва)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи) 1957  Динамо (Москва) 1 (0) 1958–1959  «Динамо» (Київ) 27 (1) 1959  Спартак (Ужгород) 4 (1) 1960–1961  «Динамо» (Київ) 23 (2) 1961  Динамо (Москва) 17 (1) 1962–1967  «Шахтар» (Донецьк) 156 (3) 1968  «Азовець» (Жданов) 17 (0) 1968  «Буковина» (Чернівці) 15 (1)
Звання, нагороди
Нагороди	Медаль Медаль «За працю і звитягу»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

Починав з дворового футболу, потім вступив до футбольної школи московського «Динамо», де пройшов всі вікові категорії і в 1954 році був зарахований до штату команди майстрів. Грав за дублюючий склад. У 1955 році, на передсезонних зборах отримав серйозну травму, пошкодив меніск правого колінного суглоба і весь рік пішов на лікування та відновлення. Оговтавшись від травми, знову став регулярно виходити на поле в турнірі дублерів. 14 травня 1957 року, дебютував за основний склад, в матчі з мінським «Спартаком» (рахунок 0:0)[1]. Але більше до ігор за команду майстрів не залучався.

На початку 1958 року, Володимира Сорокіна і його одноклубника Адамаса Голодця, запросили в київське «Динамо». У команді зі столиці України, відразу став гравцем основи, грав разом з Йожефом Сабо та Юрієм Войновим в лінії півзахисту. У першому сезоні провів, за свій новий клуб, 20 матчів з 22. У 1960 році, разом з командою, стає срібним призером чемпіонату СРСР і отримує звання «Майстер спорту СРСР». Неприємності почалися наступного року, який став «золотим» для київського «Динамо». Спочатку, через операцію з видалення апендициту, пропустив частину передсезонної підготовки. Потім, через трагічні обставини — смерть батька, змушений був пропустити ще частину тренувального процесу. В результаті, стабілізація складу проходила без Сорокіна, який з початком чемпіонату повинен був набирати ігрову форму в дублюючому складі. Всі ці події закінчилися конфліктом гравця з старшим тренером В'ячеславом Соловйовим. Після якого, в червні 1961 року футболіст залишив київський клуб і повернувся в московське «Динамо».

У столичному клубі відразу отримав місце в стартовому складі. А незабаром, 23 липня 1961 року, вийшов грати проти київських «динамівців». Матч закінчився з рахунком 5:0 на користь москвичів, а сам Сорокін відзначився голом у ворота своїх колишніх одноклубників[2]. Але в цілому, сезон для московських «динамівців» склався невдало — у підсумку команда посіла лише 11 місце. Незабаром на посту старшого тренера Всеволода Блінкова замінив Олександр Пономарьов, при якому місця в основному складі для Володимира не знайшлося.

1962 року півзахисника запрошує в Донецьк наставник «Шахтаря» Олег Ошенков, з яким працював у київському «Динамо» і добре знав його можливості. Сорокін відразу ж закріпився в основному складі, провів у дебютному сезоні 24 матчі і забив один гол — знову відзначився у воротах київських «динамівців»[3]. У тому ж році стає володарем кубка СРСР. У вирішальному матчі гірники, завдяки голам Валентина Сапронова та Віталія Савельєва, перемогли команду «Знамено праці». Міг відзначитися у фіналі і Сорокін, але на останній хвилині матчу не реалізував пенальті, потрапивши у стійку воріт. У наступному році знову грав у фіналі кубку СРСР, але цього разу донецький клуб у вирішальному матчі поступився московському «Спартаку» з рахунком 1:2.

Всього в «Шахтарі» Володимир Сорокін провів шість сезонів. У 1968 році футболіст покинув команду гірників. Провів по півроку в жданівській команді «Азовець», яка виступала у другій групі класу «А» і чернівецькій «Буковині», з якою став бронзовим призером у своїй зоні класу «Б». Після чого перебрався в чернігівську «Десну», але на початку 1969 року знову отримав травму і прийняв рішення завершити активну ігрову кар'єру. Всього в елітному дивізіоні провів 224 матчі (7 голів), у кубку — 21 матч.

Відразу повернувся до Києва, де протягом трьох років очолював футбольну команду заводу «Арсенал». Залишивши тренерську діяльність, працював у різних галузях, не пов'язаних з футболом. Займався організацією ігор ветеранів київського «Динамо».

За вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 20-річчя Всеукраїнської спортивної громадської організації «Федерація футболу України» нагороджений медаллю «За працю і звитягу»[4].

Досягнення:

• Віце-чемпіон СРСР (1): 1960
• Володар кубка СРСР (1): 1962
• Фіналіст кубка СРСР (1): 1963

Статистика виступів у чемпіонатах: