Союз спасіння

Союз спасіння, або Союз порятунку — одна з перших таємних політичних організацій, з яких потім виріс рух декабристів у Росії й в Україні. Коли Союз оформився і розробив свій статут (головний автор його — Пестель Павло Іванович), воно отримало назву Товариства істинних і вірних синів Вітчизни. Метою Союзу спасіння була ліквідація кріпацтва й абсолютизму і встановлення конституційної монархії.

Союз спасіння
Тип політична організація
Таємне товариство
Засновано 9 (21) лютого 1816
Розпущено 1818
Країна  Російська імперія

Мала масонські форми організації (див. Масонство), поділялася за ступенями підлеглості на «братів», «мужів» та організаторів союзу — «боляр» («бояр»)[1].

Історія створення

Утворений у Петербурзі в лютому 1816 групою гвардійських офіцерів. Ініціаторами Союзу спасіння були 24-річний полковник Генерального штабу Муравйов Олександр Миколайович, князь Трубецькой Сергій Петрович, старший офіцер Генерального штабу, підпоручик Генерального штабу Муравйов Микита Михайлович, підпоручик лейб-гвардії Семенівського полку Якушкін Іван Дмитрович та брати Муравйови-Апостоли Матвій і Сергій, що служили в Семенівському полку. Серед членів (близько 25–30 осіб) були майбутні декабристи українського походження або пов'язані з Україною (брати Матвій і Сергій Муравйови-Апостоли, Вольховський Володимир Дмитрович, Полторацький Олександр Павлович, Новіков Михайло Миколайович, Пестель Павло Іванович та ін.).

Цілі та принципи діяльності

Статут першого товариства декабристів не дійшов до нас: самі декабристи спалили його, коли в 1818 році перетворювали своє товариство. Але з численних свідчень декабристів відомо його зміст. Урочисте введення до Статуту написав Долгоруков Ілля Андрійович, основна ж частина була написана Пестелем. Мета товариства — ліквідація кріпосного права і самодержавства; замість самодержавства пропонується ввести представницьку форму правління у вигляді конституційної монархії. Члени таємного товариства вважали, що необхідно примусити царський уряд погодитися на представницьке правління і зробити це зручніше за все в момент зміни імператорів на престолі. Декабристи вирішили діяти для народу, але без народу. Жахи народної революції лякали їх. Також статут зобов'язував домагатися того, щоб члени товариства зайняли важливі пости в державі як по військовій, так і по цивільній лініях; водночас зобов'язував боротися за відсторонення іноземців від впливу в державі.

Московська змова

Восени 1817 року царський двір вирішив на рік переїхати з Петербурга до Москви в зв'язку з закладкою на Воробйових горах храму на честь перемоги у війні 1812 року. Два гвардійських полку повинні були супроводжувати царський двір. Майже всі члени таємного товариства відправилися в Москву в складі своїх полків. Таким чином, таємне товариство переселилося з Петербурга до Москви. Восени 1817 виникла так звана московська змова. У членів Союзу спасіння виникла думка: чи не можна прискорити зміну монархів на престолі шляхом царевбивства. Якушкін запропонував себе в царевбивці. Він хотів узяти два пістолети, піти в Успенський собор, де повинен був бути присутнім імператор Олександр І, з одного пістолета вбити його, а з іншого себе. Після гарячих суперечок план Якушкіна був відкинутий, хоча по суті на царевбивство погоджувалися майже всі члени товариства, питання стояло в доцільності цього. Декабристи усвідомлювали безсилля своєї нечисленної групи.

Ліквідація

Було вирішено ліквідувати колишню організацію і заснувати іншу на нових засадах: перш за все чисельно розширити товариство і завойовувати громадську думку. Почалася робота над Статутом нової організації, яку вирішено було назвати Союз благоденства. Для вербування нових членів у Москві діяла проміжна організація Військове товариство. Очолили його Муравйов Микита Михайлович і Катенін Павло Олександрович, друг Пушкіна і Грибоєдова. Члени Військового товариства вирізали на клинках своїх шпаг напис «За правду». У 1818 році розпочала свою діяльність нова декабристська організація Союз благоденства.

Див. також

Примітки
  1. Глизь І. І. Союз порятунку // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 738. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.