Справа Дрейфуса

Альфред Дрейфус народився 9 жовтня 1859 року в місті Мюлуз французької провінції Ельзас у заможній єврейській сім'ї. Отримав гарну освіту в Парижі: навчався спочатку у Військовій школі, потім у Політехнічній школі. Служив у армії, в артилерійських військах, отримав звання капітана. В 1893 році був переведений до Генерального штабу.

Генерал Август Мерсьє, військовий міністр в 1894 році.

В 1894 році у Французькій республіці при владі був кабінет прем'єр-міністра Дюпуї. Навесні того ж року військовий міністр генерал Мерсьє в парламенті зробив доповідь «Про стан армії та флоту». У ній він змалював райдужну картину: армія та флот у зразковому стані, депутати бурхливо аплодували генералу. Однак ця доповідь була неправдивою — військове становище країни ставало все загрозливішим на фоні дедалі швидшої мілітаризації сусідньої, ворожої до Франції, Німецької імперії. До того ж, при Генеральному штабі було виявлено зраду: хтось брав секретні документи, а потім через деякий час повертав їх назад.

У вересні 1894 року французька контррозвідка напала на слід можливого зрадника. Агентом французького Генерального штабу, який працював сторожем у німецькому посольстві (у його обов'язки входило збирати все, що можна знайти у кошиках для сміття, попелу з камінів) були знайдені шматки бордеро, адресованого німецькому військовому аташе з переліком та описом п'яти важливих секретних записок французького Генштабу.

Бордеро

Почерк листа міг стати ключем до розгадки імені шпигуна. Як на те, почерк на бордеро виявився схожим із почерком капітана Альфреда Дрейфуса. Експерти-графологи детально вивчали почерк Дрейфуса та дійшли різних висновків.

Брошура Лазара: «Судова помилка»

Вже під час процесу в окремих «продрейфусівських» виданнях висловлювалась думка про те, що провина Дрейфуса не доведена і він жертва судової помилки. В газеті «Matin» було надруковане факсиміле бордеро, яке у багатьох викликало значні сумніви щодо причетності до нього Дрейфуса. В 1896 році з'явилась брошура Лазара: «Судова помилка» (фр. «Une erreur judiciaire»), в якій доводилась невинність Дрейфуса.

Але особливо сильно привернули суспільну увагу до справи результати повторного розслідування, проведеного у 1896 році новим начальником розвідувального бюро полковником Пікаром. Він поновив справу і прийшов до висновку, що Дрейфус — не шпигун. Невдовзі його службі вдалося «перехопити» листівку німецького посольства, адресовану офіцерові генштабу майору графу Шарлю Марі Фернану Естергазі. За ним було встановлене стеження, яке доводило його зв'язок з іноземними розвідками. Новому автору бордеро, Естергазі, приписувалась любов до грошей, шахрайство, вимаганням і, зрештою, зрада батьківщини. Наводились його слова в одному з листів: «Я не вбив би і цуцика, але я з радістю розстріляв би сто тисяч французів». Полковник Пікар вказав генералу Гонзу на схожість почерку Естергазі та почерку з бордеро, запропонувавши заарештувати його, а Дрейфуса звільнити. Проте такий сценарій не влаштовував військову верхівку. Пікара зрештою відіслали із експедицією в Туніс.

Сенатор Шерер-Кестнер, якому Пікар розповів про своє розслідування, виступив у сенаті із інтерпеляцією, в якій вимагав перегляду справи Дрейфуса. Військовий міністр Більо (із нового кабінету Медіна) стверджував, що Дрейфус безсумнівно винний. До нього приєднався колишній міністр Мерсьє та вся партія генерального штабу на чолі з Буадеффром та Гонзом. Ця інтерпеляція не мала прямих результатів; міністр колоній Лебон навіть видав розпорядження про підвищення суворості до Дрейфуса.

Дрейфусарами поширювались чутки про те, що генштаб покриває злочинця. Газета «Фігаро» помістила на своїх шпальтах фотографію бордеро, щоб кожен, хто був знайомий з почерком Естергазі, міг переконатися, що писав бордеро саме він. Брат Альфреда Дрейфуса Матьє розпочав карну справу проти Естергазі як проти шпигуна та зрадника, а сенатор Шерер-Кестнер, який тоді був віцепрезидентом сенату, зробив спеціальний запит до уряду.

Майор Естергазі постав перед судом, але був виправданий. Але не встигли Естергазі та його покровителі заспокоїтись, як у справу втрутився відомий французький письменник, масон, кавалер ордену Почесного легіону — Еміль Золя.

Стаття в газеті «Орор»

Золя слідкував за судовою тяганиною щодо справи Дрейфуса і після виправдання Естергазі, письменник написав пафосну статтю «Я звинувачую», яка була відкритим листом до президента Французької республіки Фелікса Фора: «Пане президент! Яким брудом ліг на Ваше ім'я процес Дрейфуса! А виправдання Естергазі — нечуваний ляпас, нанесений істині та справедливості. Брудний слід цього ляпаса заплямовує обличчя Франції!» Письменник відкрито звинуватив владу та суд у свідомому звинуваченні безневинного. У своєму листі він погрожував: «Коли правду ховають у пітьмі підземелля, вона набирає там такої нездоланної сили, що в один прекрасний день відбувається вибух, який руйнує все».

За образу влади Золя був притягнутий до суду. Але до процесу долучились французькі інтелектуали-франкмасони, друзі Золя: вождь соціалістів Жан Жорес, письменник Анатоль Франс, митці та політичні діячі. Люди у залі суду влаштовували овації противникам Дрейфуса та Золя, кричали під час промов захисників, заглушаючи їхні промови. Письменник перетворив своє місце на лаві підсудних на трибуну для захисту Дрейфуса. У своєму останньому слові він промовив: «… Дрейфус невинний, клянусь вам у цьому! Клянусь моєю сорокарічною письменницькою працею, клянусь моєю честю, моїм добрим ім'ям! Якщо Дрейфус винний, хай загинуть всі мої книги! Ні, він ні в чому не винний, він страждає без усякої вини…»

Суд виніс вирок Золя — рік ув'язнення та штраф у 3000 франків. Письменника позбавили ордену Почесного легіону. На знак протесту проти цього, від свого ордену відмовився і Анатоль Франс. Золя, який не хотів миритися із несправедливістю, втік до Великої Британії. Він зміг повернутися до Французької республіки лише після самогубства полковника Анрі та втечі майора Естергазі, двох головних фігур справи Дрейфуса в червні 1899 року.

Лист Золя посприяв тому, що справа Дрейфуса набула загальносуспільного значення не тільки у Франції, а й у всьому світі.

Карикатура Каран д'Аша «Сімейна вечеря», 14 лютого 1898. Зверху: «І, головне, давайте не говорити про справу Дрейфуса!» Знизу: «Вони про неї поговорили…»

Нестабільність політичного життя Французької республіки останніх років переросла в політичну кризу. Доля капітана французької армії стала втіленням політичної проблеми. Про неї почали говорити в уряді, палаті депутатів, вона була в усіх на вустах. Країною прокотилася хвиля єврейських погромів. Праві політичні партії намагалися не допустити проведення в країні політичних реформ. Монархісти мріяли відновити старі порядки та готували заколот проти республіки. Країна розділилася на два табори — дрейфусарів (прихильників його виправдання) та антидрейфусарів (прихильників його засудження). Зіткнулись немовби дві Франції — шовіністична, мілітаристська і ліберальна, соціалістична.

У серпні 1898 року, не витримавши нервової напруги, втік за кордон Естергазі. В лютому 1899 року, використавши смерть президента Фора, в день його поховання, монархісти та націоналісти невдало спробували повалити діючу у Французькій республіці політичну владу франкмасонів. Після цих подій шальки терезів хитнулись у бік дрейфусарів. Новий уряд очолив член партії поміркованих республіканців, впливовий адвокат, блискучий оратор Вальдек-Руссо і справу Дрейфуса було відправлено на перегляд. У серпні були заарештовані найодіозніші антидрейфусари, учасники лютневого заколоту, а Дрейфус, якого привезли з Чортового острову, постав перед новим військовим судом у місті Ренні. Антидрейфусари протестували, під час процесу було поранено захисника Дрейфуса та Золя — адвоката Лаборі. Реакціонери мали на меті не допустити виправдання Дрейфуса. Дрейфуса знову визнали винним, але, як зазначалося у вироці, через пом'якшувальні обставини засудили до розжалування та 10 років заслання. Проте у справу втрутився новий президент Французької республіки Еміль Лубе, який помилував Дрейфуса під приводом «поганого здоров'я». Повністю Альфред Дрейфус був реабілітований в липні 1906 року. Помер він у 1935 році.

На захист Дрейфуса євреї зібрали близько 30 млн франків.

• Colloque organisé par la cour de cassation le 19 juin 2006, à l'occasion du centenaire de la réhabilitation d'Alred Dreyfus — наукова конференція, проведена з нагоди сторіччя реабілітації Дрейфуса
• Фонди справи Дрейфуса в Музеї мистецтва та історії юдаїзму в Парижі
• Сторінка про справу Дрейфуса на сайті Національної Асамблеї
• Сторінка Національної бібліотеки Франції, присвячена Справі Дрейфуса
• Реабілітація Дрейфуса у 1906 році