Старосілля (Вишгородський район)

Старосілля — колишнє село Вищедубечанського району (нині — Вишгородського) Київської області. Розташовувалося на лівому березі Дніпра. Було затоплено водами Київського водосховища, мешканці переселені до Нових Петрівців та Лебедівки. На початку XX століття було популярним серед київських дачників. У 1920-ті — 1930-ті роки і селі розташовувалася гідробіологічна станція Всеукраїнської академії наук. У її складі була низка риборозплідних ставків[1]. Тоді ж на навколишній території було створено один з найперших українських заповідників «Гористе (заповідник)», ліквідований 1951 року.

село Старосілля
Країна  Україна
Область Київська область
Район/міськрада Вищедубечанський район
Основні дані
Існувало до 1960
Географічні дані
Географічні координати
Водойми Дніпро

Археологічні дослідження

Навколо села були відкриті 3 поселення дніпро-донецької культури, поселення ямно-катакомбного типу, чотири поселення середньодніпровської культури, сосницького типу, поселення та могильник тшинецької культури, знахідки білогрудівської культури, три поселення скіфського часу, поселення підгірцівської культури, могильник зарубинецької культури. Також при дослідженнях знайдено фрагмети посуду ранньої бронзової та ранньої залізної доби, слов'янську кераміку, побутові предмети ХV — ХVIII століття[2].

Село відоме принаймні з IX століття. За переказами саме мешканець Старосілля заснував поселення на місці сучасного Вишгорода.

У селі певний час мешкали чи працювали Володимир Вернадський, Микола Холодний, Теодосій Добржанський, Борис Балінський, Олександр Богомолець тощо.

Дніпровська гідробіологічна станція

Дніпровську станцію заснував професор Кеппен на Трухановому острові в Києві 1909 року. 1918 року науковці прийняли рішення перенести її далі від Києва, у вересні В. Казановський, Олександр Фомін і Дмитро Белінг приїхали ло Старосілля, де знайшли підхожу ділянку. З 1919 року станцію переміщено до Старосілля. Після смерті Казановського в 1920-1921 роках станцію очолював Фомін, у 1922-1937 роках - Белінг. 1921 року її було приєднано до ВУАН. 1934 року вона отримала статус окремої установи: Гідробіологічної станції ВУАН.[3]

На станції відбувалися зоологічні та ботанічні (під керівництвом Д. О. Свіренка).

Примітки
  1. Корзун О.В. Сільськогосподарська дослідна справа в Україні в роки Другої світової війни (1939-1945) : НААН, ННСГБ, Ін-т історії аграр. науки, освіти та техніки ; наук. ред. В. А. Вергунов. – Вінниця : ТОВ «ТВОРИ» 2019. 440 с. – (Історико-бібліографічна серія «Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії» ; кн. 113.) С. 242
  2. Археологія та стародавня історія Вишгородського району. Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині
  3. Вернадський, В. І. Листування з українськими вченими / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т історії України [та ін.  ; ред. рада : Б. Є. Патон (голова) [та ін. ]. - К. : [б. и.], 2011 - . - (Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського ; т. 2) (До 150-річчя від дня народження видатного вченого і мислителя акад. В. І. Вернадського). Т. 2 ; Кн. 1 : Листування : А-Г / редкол. : О. С. Онищенко (голова) [та ін.]; авт.-уклад. : О. С. Онищенко, Л. А. Дубровіна, В. Ю. Афіані [та ін. ]. – 2011. – 824 c.] С. 141

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.