Стахурський Михайло Михайлович

Народився 11(24) січня 1903 року в селі Вівся Подільської губернії (тепер Чемеровецького району Хмельницької області) в родині робітника. Трудову діяльність розпочав у 1914 році наймитом, потім працював на маслоробних і лісопильних заводах.

У 1919—1923 роках — у Червоній армії.

Член РКП(б) з 1921 року.

У 1923—1924 роках  — голова Плотниківської сільської ради в Алтайській губернії РРФСР.

У 1924—1925 роках — секретар Ольшанського районного комітету ЛКСМУ на Сумщині.

У 1925—1927 роках — на політичній роботі у Червоній армії.

У 1927—1933 роках — голова районної Контрольної комісії робітничо-селянської інспекції, секретар партійного бюро, завідувач відділу Конотопського окружного комітету КП(б)У; секретар Корюківського районного комітету КП(б)У на Чернігівщині.

У 1933—1935 роках — директор радгоспу на Херсонщині, заступник директора науково-дослідного інституту в Асканії-Новій, директор машинно-тракторної станції.

У 1935—1937 роках — студент Академії соціалістичного землеробства у Москві.

У 1937—1939 роках — в апараті ЦК КП(б)У: завідувач сільськогосподарського відділу ЦК КП(б)У.

У 1939—1941 роках — заступник народного комісара землеробства Української РСР.

У 1941 році закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут.

З липня 1941 року — в Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. 31 липня — 1 вересня 1942 року — член Військової Ради 21-ї армії, полковий комісар. 13 вересня 1942 — 1943 року — член Військової Ради 24-ї армії по тилу, полковий комісар. У березні — жовтні 1943 року — член Військової Ради Центрального фронту по тилу, генерал-майор інтендантської служби — генерал-лейтенант. У жовтні 1943 — квітні 1944 року — член Військової Ради Білоруського фронту, генерал-лейтенант. У квітні — травні 1944 року — член Військової Ради I-го Білоруського фронту, генерал-лейтенант. 11 травня 1944[1] — 1945 року — член Військової Ради II-го Українського фронту, генерал-лейтенант.

Стахурський під час війни

До липня 1945 року — заступник голови Радянської контрольної комісії в Угорщині, генерал-лейтенант.

У липні 1945 — 1 вересня 1951 року — 1-й секретар Вінницького обласного комітету КП(б) України.

У вересні 1951—1952 роках — слухач Курсів перепідготовки при ЦК ВКП(б).

31 травня 1952 — 29 липня 1955 року — 1-й секретар Полтавського обласного комітету КП України. Був натхненником створення полтавської футбольної команди «Ворскла».

19 липня 1955 — 22 лютого 1957 року — 1-й секретар Хабаровського крайового комітету КПРС.

У травні 1957 — 14 лютого 1961 року — 1-й секретар Житомирського обласного комітету КП України.

З лютого 1961 року — на пенсії, працював позаштатним членом Партійної Комісії при ЦК КПУ.

Помер в Києві 10 квітня 1971 року, похований на Байковому кладовищі.

• три ордени Леніна (15.01.1944, 23.01.1948,)
• орден Кутузова 1-го ст. (13.06.1944)
• орден Богдана Хмельницького 1-го ст. (28.04.1945)
• два ордени Вітчизняної війни І ст. (4.02.1943, 27.08.1943)
• медалі

Військові звання

• полковий комісар (.07.1942)
• полковник (7.12.1942[2])
• генерал-майор інтендантської служби (9.04.1943)
• генерал-лейтенант (13.09.1944)

Могила Стахурського М. М. на Байковому кладовищі

• Довідник з історії Комуністичної партії і Радянського Союзу 1898—1991
• Лексика