Стенебея

Стенебея, також Сфенебея (грец. Σθενέβοια) або А́нтея (грец. Ἄντεια) — персонаж давньогрецької мітології, дочка царя Лікії Іобата, дружина тиринтського царя Прета. Намагалася спокусити Беллерофонта, але не дочекалася взаємності і вирішила його занапастити. Зазнавши невдачі, наклала на себе руки або була скинута з Пегаса в море[1].

Стенебея
Батько Іобат (за альтернативними версіями, Афід, Амфіанакс або Адмет)
Діти Лісіппа, Іфіноя, Іфіанасса, Майра

У мітології

Дочка царя Лікії Іобата, що стала дружиною царя Тиринта Прета, сина Абанта, з'являється в античних джерелах під двома різними іменами. Гомер[2] та Асклепіад Мендесський називають її Антея, античні ж трагіки — Стенебея. В альтернативних тлумаченнях міфу цариця є дочкою Амфіанакса[3], або Афіда/Афіданта, сина Аркада[4][5], або царя Фер Адмета й Алкестіди[6].

Стенебея/Антея стала дружиною Прета, коли той приїхав у Лікію як вигнанець. Пізніше Прет повернувся до Арголіди з військом тестя і відвоював у брата, Акрісія, половину батьківського царства зі столицею в Тиринті. У цьому місті й стало жити подружжя. Коли Прет дав притулок коринтському царевичу Беллерофонту, Стенебея/Антея запалала до гостя пристрастю і спробувала його спокусити, але зустріла відмову. Тоді вона заявила чоловікові, що Беллерофонт схиляв її до подружньої зради. Прет повірив дружині; він не міг сам покарати коринтського царевича, оскільки порушив би таким чином обов'язок гостинності, а тому направив Беллерофонта до тестя в Лікію, забезпечивши листом, у якому просив занапастити посланця. Іобат зазнав у цій справі невдачі. Вражений силою героя, цар видав за нього свою другу доньку, Філоною, і зробив його своїм спадкоємцем[7][8].

Дізнавшись про події в Лікії, Стенебея/Антея наклала на себе руки[8] (автор схолій до комедії Арістофана «Жаби» уточнює, що вона випила цикуту[9]). Згідно з Евріпідом, Беллерофонт у польоті скинув царицю Тиринта з Пегаса.

У шлюбі з Претом Стенебея народила, згідно з Гесіодом, трьох дочок: Лісіппу, Іфіною та Іфіанассу[4][10]. Автор схолій до «Одіссеї» називає її матір'ю Майри[11][12]. Іфіноя загинула в нападі божевілля, Іфіанасса стала дружиною Мелампода, а Лісиппа — дружиною Біанта[13][14].

Античні автори згадують сина Прета на ім'я Мегапент, проте незрозуміло, кого вважали матір'ю цього героя[15].

У культурі

Стенебея стала дійовою особою трагедій Софокла («Іобат») й Евріпіда («Стенебея» і «Беллерофонт» — втім, не виключено, що це дві назви однієї п'єси). У джерелах згадуються трагедія Астідаманта Афінського «Беллерофонт» та комедія Евбула з тією самою назвою[9]. Тексти всіх цих творів втрачено. У «Жабах» Арістофана Есхіл у ході суперечки з Евріпідом заявляє, що «не вигадував Стенебею і Федру»[16], а пізніше Евріпід цитує пролог до своєї «Стенебеї»[17].

Дослідники зазначають, що історія про Стенебею і Беллерофонта має багато спільного з біблійним сюжетом про Йосипа і дружину Потіфара[18][19].

Примітки
  1. Беллерефонт // Антична література / Миронова В. М. (кер. авт. кол.), Михайлова О. Г., Мегела І. П. та ін.: Навч. посіб. — К.: Либідь, 2005. — С. 39
  2. Гомер, 2008, Илиада, VI, 160.
  3. Аполлодор, 1972, II, 2, 1.
  4. Гесиод, 2001, Каталог женщин, 129.
  5. Аполлодор, 1972, III, 9, 1.
  6. Первый ватиканский мифограф, 2000, III, 1, 67.
  7. Аполлодор, 1972, II, 3.
  8. Гигин, 2000, Мифы, 57.
  9. Гигин, 2000, Мифы, 57, прим.
  10. Ботвинник, 1988.
  11. Wernicke, 1894.
  12. Engelmann, 1886.
  13. Аполлодор, 1972, II, 2.
  14. Грейвс, 2005, с. 338.
  15. Kroll, 1931.
  16. Аристофан, 1983, Лягушки, 1043.
  17. Аристофан, 1983, Лягушки, 1217—1219.
  18. Thorburn, 2005, p. 267.
  19. Goldman, 1995, p. 32.

Література
Українською мовою
Російською мовою
  1. Аполлодор. Мифологическая библиотека. — Л. : Наука, 1972.
  2. Аристофан. Комедии: В 2-х томах. — М. : Искусство, 1983.
  3. Гесиод. Полное собрание сочинений. — М. : Лабиринт, 2001. — 254 с. — ISBN 5-87604-087-8.
  4. Гигин. Мифы. — СПб. : Алетейя, 2000. — 360 с. — ISBN 5-89329-198-0.
  5. Гомер. Илиада. — М. : Наука, 2008. — 572 с. — ISBN 978-5-02-025210-3.
  6. Первый ватиканский мифограф. — СПб. : Алетейя, 2000. — 304 с. — ISBN 5-89329-210-3.
  7. Ботвинник М. М. Сфенебея // Мифы народов мира. — 1988. — Т. 2. — С. 479.
  8. Грейвс Р. Мифы Древней Греции. — Екатеринбург : У-Фактория, 2005. — 1008 с. — ISBN 5-9709-0136-9.
Англійською мовою
  1. Goldman S. The wiles of women / the wiles of men : Joseph and Potiphar's Wife in Ancient near Eastern, Jewish, and Islamic folklore. — State University of New York Press, 1995. — ISBN 0-7914-2683-1.
  2. Thorburn J. E. The Facts on File Companion to Classical Drama. — New York : Facts on File, Inc, 2005. — ISBN 0-8160-5202-6.
Німецькою мовою
  1. Engelmann R. Anteia // W. H. Roscher: Ausführliches Lexikon der griechischen und römischen Mythologie. — 1886. — Bd. I, 1. — Kol. 364—365.
  2. Kroll W. Megapenthes 2 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. — Stuttgart, 1931. — Bd. XV, 1. — Kol. 145—146.
  3. Wernicke K. Anteia 1 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. — Stuttgart, 1894. — Bd. I, 2. — Kol. 2348.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.