Стефан Мартишкевич-Бусинський

Народився 1630 року в сім'ї Григорія і Марії Бусинської[lower-alpha 1]. У молодому віці вступив до Василіянського Чину. Впродовж 1651—1653 років вивчав моральне богослов'я і філософію в Браунсберзькій єзуїтській колегії (прибув до колегії 24 вересня 1651, а виїхав у червні 1653)[1]. 5 листопада 1653 року у віці 23 років записався на подальші богословські студії до Папської грецької колегії св. Атанасія в Римі (завершив студії 22 червня 1657 року)[2]. Під час навчання в Римі 25 грудня 1654 року був висвячений на священика[2].

Після повернення зі студій був настоятелем у Бересті, «де монастирець від фундаменту відновив»[3]. На генеральній капітулі, що відбулася в березні 1667 року в Бересті був обраний консультором на 4 роки, проте вже у вересні цього ж року на капітулі у Вільно, переобраний на довічного консультора після смерті попередника о. Себастіяна Кучинського. Упродовж 1667—1875 років був ігуменом Битенського монастиря, потім Віленського Свято-Троїцького. У 1679 році делегати Жировицької капітули обрали о. Стефана Мартишкевича на уряд протоархимандрита. В січні 1680 року прибув до Любліна на унійно-православний колоквіум, наради якого так і не відбулися.

У першій половині 1680-х років до критичного рівня дійшли дебати керівництва Василіянського Чину із митрополитом Кипріяном Жоховським. Протоархимандрит і консультори відстоювали право василіян на екземпцію Чину, тобто підпорядкування безпосередньо Апостольському Престолові, та право вибирати протоархимандритів з-поміж монахів, а не як було донедавна, коли митрополити були протоархимандритами Василіянського Чину. Утворилися дві фракції василіян: меншість, яку очолював Жоховський і підтримував архієпископ Маркіян Білозор і більшість на чолі з протоархимандритом. Митрополит навіть двічі скликав капітули до Мінська (25-31 липня 1683) і до Новогрудка (19-22 березня 1684), на яких його було обрано протоархимандритом, однак Апостольський Престол цих капітул не потвердив. Обидві сторони дійшли до порозуміння на капітулі в Новогрудку (1-10 серпня 1686 р.), скликаній апостольським нунцієм в Речі Посполитій Опіціо Паллавічіні, наслідком якої стала «Угода» (Nexus) між Київським митрополитом і Василіянським Чином[4].

Від 1682 року, ще будучи протоархимандритом, Мартишкевич став архимандритом Полоцького Борисо-Глібського монастиря і перебував на цій посаді до 1693 року. У 1693 році став консультором Чину та Битенським ігуменом і виконував ці уряди до смерті.

Помер в Битені 11 червня 1697 року.

Укладач життєписів василіян кінця ХVII — початку XVIII ст. писав про проповідницький талант о. Стефана Мартишкевича-Бусинського і його адміністративні здібності. Умів налагодити серед монашої братії монашу карність і запровадити порядок. Ті, хто його добре знали, казали про нього: «Від пера Сушиного, від напімнення Мартишкевичового, вибав нас Господи…»[5].

• Нарис історіï Василіянського Чину святого Йосафата. — Рим: Видавництво ОО. Василіян, 1992.
• Борис І. Балик, ЧСВВ. «Катафальк чернечий» Василіян XVII—XVIII ст. (Рукописна збірка життєписів Василіян) // Analecta Ordinis Sancti Basilii Magni, Sectio II. — Vol. VIII. — Romae 1973. — S. 67—98. (пол.)
• Meletius M. Wojnar OSBM. De Protoarchimandrita Basilianorum (1617—1804). — Romae 1958. — 298 p. (лат.)
• Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983), AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 p. (англ.)

• Витяг з «Пом'яника» Чину Св. Василія Великого — червень (дата доступу 17 грудня 2017)