Берестейська область

Річки Берестейської області належать до басейну Дніпра та до басейну Вісли[2]. Найбільші річки басейну Дніпра: Прип'ять, її притоки Ствига, Мотва, Горинь, Стир, Случ, Лань, Цна, Бобрик, Ясельда, Піною з Дніпровсько-Бузьким каналом[2][4]. Річки басейну Вісли: Західний Буг, його притоки Рита, Мухавець, Лісна, Пульва, Нарва[2].

Озера області: Вигонівське, Погостейське, Бобровицьке, Чорне, Спорівське, Оріхівське[2][4].

Ландшафт області назагал рівнинний. На півдні — заболочена Поліська низовина, на північному заході і півночі — слабопогорбовані Прибузька та Барановицька рівнини. На північному сході — невисокі відроги Новогрудської височини. Корисні копалини: торф (близько 6 млрд м³; 2-е місце в Білорусі), керамічна сировина (глини, піски), крейда.

Ґрунти в Поліській низовині слабопідзолисті, піщані; на заході і півночі області — дерново-підзолисті, значні масиви дерново-підзолистих глейових ґрунтів зустрічаються в центральних районах області; на сході поширена смуга дерново-перегнійно-карбонатних ґрунтів.

12236,23 км² % території обіймають ліси (головно сосна, береза, вільха й дуб). У Берестейській області розташована частина заповідника Біловезька пуща. Луки й пасовиська охоплюють майже 25 % території (частково заболочені). Загальна площа боліт — 2558,94 км², водойм — 842,4 км².

Клімат помірно континентальний, вологий, із м'якою зимою та помірно теплим літом (пересічні температури січня — 4°, липня +18°), опадів близько 600 мм на рік[4].

У V—IX століттях на території Берестейської області мешкали племена волинян і деревлян[2]. До 1320-х років Берестейська земля та Турово-Пинське князівство входили до складу Київської Русі та Галицько-Волинського князівства доки не були захоплені Великим князівством Литовським[2]. Нетривалий період Полісся входило до складу Гетьманщини та УНР[2].

1939 року Берестейщина увійшла до складу БРСР[2]. 4 грудня 1939 року у складі БРСР замість Поліського воєводства створені Берестейська та Пинська області[6][4]. Попри те, що в 1940 році нова влада запровадила в Берестейській області 747 білоруських шкіл, 58 шкіл все ще залишалися українськими[7][8]. У лютому 1943 року на території Берестейської області діяло 159 українських шкіл[8]. Наприкінці 1944 року в Берестейській області діяло 120 загонів УПА по 7–10 осіб[9].

1954 року Берестейська та Пинська області об'єдналися в одну Берестейську область[10]. Тоді ж до складу Берестейської області включена частина ліквідованої Барановицької області[11].

18 лютого 1990 року в Бересті засноване Українське громадсько-культурне об'єднання Берестейської області, яке виступало за надання українцям краю статусу національної меншини та збереження української культури[10].

Більшість населення області на південь від Поліської розмежувальної лінії становлять українці[2]. Зокрема корінне українське населення становить більшість у Берестейському, Жабинківському, Кобринському, Березівському, Дорогичинському, Іванівському, Кам'янецькому, Пинському і Столинському районах, частково — у Пружанському, Іваневицькому, Ляховицькому, Ганевицькому та Лунинецькому районах і загалом нараховує близько 1 млн осіб[13].

Влада БРСР і Білорусі здійснює етноцид українського населення області, нав'язуючи жителям регіону білоруську ідентичність, відмовляється визнавати їх українцями та надати українцям статусу національної меншини[2]. Було заборонене викладання української мови, МВС Білорусі в особистих документах записує мешканцям області тільки білоруську національність, здійснюються заходи щодо фальсифікації історії[14]. В офіційних переписах більшість населення записують білорусами[2].

Офіційний перепис населення Білорусі 1999 року зафіксував у Берестейській області лише 57 111 українців (3,85 %)[15], а 2009 року ще менше — лише 40 046 українців (2,86 %)[16].

За відомостями перепису 1999 року білоруси становили 85 % населення, росіяни — 8,7 %, українці — 3,8 %, поляки — 1,8 %, представники інших національностей — 0,7 % (передовсім це євреї, цигани, татари-липки й вірмени). Питома вага євреїв, котрі здебільшого емігрували до Ізраїлю, Німеччини та США, зменшилася.

Середня густота — 42 осіб на 1 км². Найгустіше заселена середня частина області, найменше — південні райони Поліської низовини. Міського населення 23 % (1959). Найважливіші міста: Берестя, Барановичі, Пінськ, Кобринь, Лунинець.

• 
  Білоруси

     >95%

     90—95%

     85—90%

     <85%
• 
  Росіяни

     >10%

     8–10%

     5–8%

     2–5%

     <2%
• 
  Українці

     >6%

     4–6%

     2–4%

     1–2%

     <1%
• 
  Поляки

     >5%

     2–5%

     1–2%

     0,5–1%

     <0,5%

Зниження народжуваності, що з кінця 50-х спостерігається в області (як і загалом у країні), призвело до старіння населення та скорочення його чисельності з 1990 року. Через природний спад (-0,7 %), а також у результаті міграційних втрат в обміні з Мінськом, кількість мешканців регіону зменшується (останніми роками цей процес поступово сповільнюється):

• 1989 — 1 537 921 людина[17]
• 1995—1518 тис.
• 1996—1494,3 тис.
• 2001—1477,4 тис.
• 2002—1469,8 тис.
• 2003—1461,0 тис.
• 2004—1450,2 тис.
• 2005—1439,3 тис.
• 2006—1426,8 тис.
• 2007—1417,8 тис.
• 2008—1409,7 тис.
• 2009—1404,5 тис.
• 2010—1399,2 тис.
• 2011—1394,8 тис.
• 2012—1391,4 тис.
• 2013—1390,4 тис.
• 2014—1388,6 тис.[18]

Міста з населенням понад 20 тисяч осіб: