Страшилки

Страшилки[1][2][3] — жанр сучасного дитячого фольклору; короткі розповіді, мета яких – налякати слухача або читача, в залежності від того розповідаються вони чи читаються.

Характеристика

На думку дослідниць цього жанру О. Гречиної й М. Осоріної, що ввели термін «страшилки» в науковий обіг[4], «в страшилці зливаються традиції чарівної казки з актуальними проблемами реального життя дитини». Відзначається, що серед дитячих страшилок можна виявити сюжети й мотиви, традиційні в архаїчному фольклорі, демонологічних персонажів, запозичених з небилиць і бувальщин, проте найпоширенішою є група сюжетів, в яких демонічними істотами виявляються предмети й речі навколишнього світу.[5][6]

Літературознавець С. М. Лойтер зазначає, що відчуваючи вплив чарівної казки, страшилки дітей придбали чітку й однотипну структуру сюжету. Закладена в ньому заданість (попередження або заборона - порушення попередження або заборони - відплата за порушення попередження або заборони) дозволяють визначити її як «дидактичну структуру». Деякі дослідники проводять паралелі між сучасним жанром дитячої страшилки й більш старими літературними видами страшних історій, наприклад, творами Корнія Чуковського. Письменник Едуард Успенський зібрав колекцію таких історій для книги «Червона Рука, чорне Простирадло, зелені Пальці (страшні повісті для безстрашних дітей)»[7].

Страшилки в описаній формі набули поширення в 60-70-х роках XX століття. Літературознавець О. Ю. Трикова вважає, що в «Нині страшилки поступово переходять в стадію консервації». Діти ще розповідають їх, але вже практично не з'являється нових сюжетів, менше стає і частотність виконання. Очевидно, це пов'язано зі зміною життєвих реалій: в радянський період, коли майже тотальну заборону в офіційній культурі була накладена на все катастрофічне і лякає, потреба в страшному задовольнялася за допомогою даного жанру. В даний час з'явилося безліч джерел, крім страшилок, які відповідають цю тягу до загадково-лякаючого (від випусків новин, різних газетних публікацій, тих, що смакують «страшне» до численних фільмів жахів).[8][9]

На думку піонера в дослідженні цього жанру, психолога М. В. Осоріна, страхи, з якими в ранньому дитинстві дитина справляється сам або за допомогою батьків, стають:

«Матеріалом колективного дитячої свідомості. Цей матеріал опрацьовується дітьми в групових ситуаціях розповідання страшних історій, фіксується в текстах дитячого фольклору і передається наступним поколінням дітей, стаючи екраном для їх нових особистісних проекцій»[10]

Головними героями страшилок є звичайні діти, які стикаються з «предметом-шкідником» (пляма, фіранки, труну на коліщатках, піаніно, телевізор, радіо, платівка, автобус, трамвай). У цих предметах особливу роль нерідко грає колір: чорний, червоний, і інші. Герой, як правило, неодноразово отримує попередження про загрозу від предмета-шкідника біді, але не хоче (або не може) від нього позбутися. Його смерть найчастіше відбувається від удушення. У деяких сюжетах присутній помічник героя – міліціонер.[11]

Страшилки не зводяться тільки до сюжету, істотним є і ритуал розповідання – як правило, в темряві або майже темряві без батьків при світлі ліхтарика чи свічки.

На думку фольклориста М. П. Чередникової, включеність дитини в практику розповідання страшилок залежить від його психологічного дозрівання. Спочатку, років в 5-6, дитина не може без жаху чути страшні історії. Пізніше, приблизно з 8 до 11 років, діти із задоволенням розповідають страшні історії, а у віці 12-13 років вже перестають сприймати їх навсправжки, і все більшого поширення набувають різні пародійні форми.[12][13]

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Піонерський фольклор.

Пародії на страшилки

Як ключові моменти страшилок (напр., чорний колір, страшна невідомість), так і повна форма жанру можуть експлуатуватися в «антистрашилках» – страшилки з «природною» розв'язкою або несподіваним дозволом потойбічного страху через смішне.

Видатний фольклорист професор Є. О. Костюхін вважає, однак, що неправильно завжди бачити в таких сюжетах тільки пародію. Справа не в тому, що міфологічне світосприйняття в певному віці починає піддається критиці, а в тому, що спочатку в будь-який міфології комічне слід за серйозним. Це не «пародії» на страшилки, такі як осмислення і відкидання жанру – це альтернативні тексти, рівноправно що є сусідами зі страшними.

Також пародії можуть розглядатися як психологічний захисний механізм, що допомагає впоратися зі страхом (перетворити страшне в смішне і використовувати це в майбутньому, перенісши на нові об'єкти).

Сучасні варіанти

Страшилки продовжують складатися дітьми і в наші дні, причому, пристосовані до сучасних реалій.

За радянських часів дуже популярною була історія про чорний телевізор, з якого вночі вилазять чорні руки і душать членів сім'ї, але тепер вона в такому вигляді неактуальна - 90% телевізорів у нас не чорного к. Зате сьогодні діти розповідають історію про червоний мобільник, який працює не від батареї, а висмоктує з власника кров і мозок

Художні твори на основі дитячих страшилок
  • В оповіданні Віктора Пелевіна «Синій ліхтар» хлопчики розповідають один одному дитячі страшилки.

Примітки
  1. страшилка - это... Что такое страшилка?. Словари и энциклопедии на Академике (рос.). Процитовано 10 липня 2019.
  2. СТРАШИЛКИ — ПЕРЕКЛАД | Горох — українські словники. goroh.pp.ua. Процитовано 10 липня 2019.
  3. страшилка - Перевод на английский - примеры русский | Reverso Context. context.reverso.net. Процитовано 10 липня 2019.
  4. http://www.ruthenia.ru/folklore/luriem10.pdf. Пропущений або порожній |title= (довідка)
  5. ДЕТСКИЙ ФОЛЬКЛОР. www.ruthenia.ru. Процитовано 26 березня 2019.
  6. Детская повествовательная традиция | Рябининские чтения – 1995| Электронная библиотека | Музей-заповедник «Кижи». kizhi.karelia.ru. Процитовано 26 березня 2019.
  7. Стоит ли бояться детских страшилок? Красная Рука, Черная Простыня, Зеленые Пальцы.... www.uspens.ru. Процитовано 26 березня 2019.
  8. Корней Чуковский: Библиография - читать на сайте о семье Чуковских. www.chukfamily.ru. Процитовано 3 червня 2019.
  9. vestnik.yspu.org http://vestnik.yspu.org/releases/doskolnoe_obrazovanie/12_5/ Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 3 червня 2019.
  10. С.Костырко. Детские секреты в научном освещении. Журнальный зал. Процитовано 3 червня 2019.
  11. Селиванова; Selivanova, Olga (16 червня 2014). Student’s Subjectivity as a Purpose and a Value of Modern Education. Socio-Humanitarian Research and Technology 3 (2). с. 70–72. ISSN 2306-1731. doi:10.12737/4665. Процитовано 3 червня 2019.
  12. Аргументы и факты — Кошмар на улице Ленина - "АиФ Москва", № 01-02 (599-600) от 12.01.2005. web.archive.org. 20 лютого 2010. Процитовано 3 червня 2019.
  13. Т.а, Мирвода (2018). Детские страшные истории как объект и форма пародирования в фольклоре Рунета. Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского (4). ISSN 1993-1778. Процитовано 3 червня 2019.
  14. Дмитрий Емец - Персональный сайт. emets.olmer.ru. Процитовано 26 березня 2019.

Література
  • Гречина О. Н., Осорина М. В. Современная фольклорная проза детей // Русский фольклор. — Л., 1981.
  • Зуева Т. В. Категория чудесного в современном повествовательном фольклоре детей // Проблемы интерпретации художественных произведений: Межвуз. сб. науч. тр / Отв. ред. Б. П. Кирдан. — М.: МГПИ имени В. И. Ленина, 1985. — С. 131-149. — 157 с.
  • Кузьмина М. Ю. Страшное в сказках К. Чуковского // ИС: Проблемы детской литературы. — Петрозаводск, 1995. — 57—69 с.
  • Мамонтова Г. И. Культурно-историческая и психологическая основа жанра страшилок // Сибирский фольклор Сб. науч. тр.. — Новосибирск: НГПИ, 1981. — С. 55-62.
  • Осорина М. В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. — СПб.: Питер, 2008. — 304 с. — ISBN 978-5-388-00184-9.
  • Топорков А. Л. Страшные истории и пародии на них // Школьный быт и фольклор. — Таллин, 1992. — Т. 1. — С. 86—99.
  • Трыкова О. Ю. Современный детский фольклор и его взаимодействие с художественной литературой. — М., Ярославль: Ярославский государственный педагогический университет имени К. Д. Ушинского, 1997. — 132 с. — 1500 экз. — ISBN 5-87555-043-0.
  • Чередникова М. П. Современная русская детская мифология в контексте фактов традиционной культуры и детской психологии. — Ульяновск: Лаборатория культурологии, 1995. — 256 с.
  • Чередникова М. П. «Голос детства из дальней дали…» (Игра, магия, миф в детской культуре) / Сост., науч. ред., прим., библ. указатель В. Ф. Шевченко. — М.: Лабиринт, 2002. — 224 с. — (Разыскания в области филологии, истории и традиционной культуры: Школа В. Я. Проппа). — 3000 экз. — ISBN 5-87604-012-6.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.