Стрига

Серед найперших згадок про існування стриги є історія про людину на ім'я Юре Грандо Алілович (1579–1656), який жив у Істрії (територія сучасної Хорватії). Вважається, що цей селянин був першою особою, якого описували як вампіра, оскільки його називали стригою у збережених місцевих записах[2]. Вважають, що Грандо тероризував своє село упродовж шістнадцяти років після своєї смерті. І зрештою його було ексгумовано силами місцевого священника і селян. Науковець із Крайни, Янез Вайкард Вальвазор описав життя і після життя Грандо Аліловича у своєму великому творі Слава герцогства Карніолського, коли він відвідував Крингу під час подорожей[3][4]. Це був першим рукописним твором про вампірів[5]. Грандо також згадувався у творах Еразма Францискі та Йозефа Герреса (La mystique divine, naturelle, et diabolique, Париж 1855), історії яких були набагато більш детальними і насиченими різними епізодами, з метою зробити розповідь цікавішою і сенсаційною.

Енциклопедист Димитрій Кантемір і фольклорист Теодор Бурада у своїй книжці Звичаї румунського народу на похоронах, опублікованій у 1882 р., приводить приклади стригоїзму. Сригою могла бути жива людина, народжена за певних умов:

• ця дитина є сьомою дитиною, якщо вона і всі попередні діти однієї статі в родині;
• людина, що вела гріховне життя;
• померла, не будучи одруженою;
• померла в наслідок несправедливої страти;
• померла вчинивши самогубство;
• померла від прокляття відьми.

Тюдор Памфіле в своїй книзі Руминська міфологія збирає до купи всі згадування про стригу в Румунії стригой, морой[6][7] в західній Трансильванії, Волощині і Олтенії, відьма[8] у Буковині, vârcolacul (перевертень), Cel-rau, або вампір. Він описує наступні типи:

• "Strigoaică": відьма[9].
• "Strigoi viu": живий стрига або чаклун.
• "Strigoi mort": мертвий стрига, найбільш небезпечний. Вони виходять із своїх могил, щоб мучити свої родини, доки їх рідні не помруть.

Inmormantarea la romani (Поховання у румун), автор Симеон Флорея Маріан

В 1887, французький географ Жан Жак Елізе Реклю описав деталі захоронення в Румунії: "Якщо в загиблого було руде волосся, переживали, що він повернеться назад в формі собаки, жаби, блохи чи клопа, і що буде заходити вночі до будинків, аби пити кров красивих молодих дівчат. То ж доцільно було міцно забивати труну цвяхами, або, ще краще, забивати кіл через тулуб трупа."[10]

Симеон Флорея Маріан у книзі Поховання у румун (1892) описує інший запобіжний метод, розчленування та відсічення голови, потім труп збирався до купи і хоронився обличчям вниз.

У книзі Рукопис Дракули, автором якої є Пітер Хейнінг, у видавництві від "New English Library" 1976 року, повідомляється, що відповідно до румунської легенди, м'ясо свині вбитої на дату 17 жовтня, в в день святого Ігнатія Богоносця, було хорошим засобом для захисту від вампірів.[11]

Існувало багато відомих методів, які використовували румуни для того, щоб позбутися надокучливого стригу:

1. Ексгумувати стригу.
2. Вийняти його серце і перерізати навпіл.
3. Забити цвях йому у лоба.
4. Помістити зубчик часнику йму під язика.
5. Намазати його тіло салом свині, вбитої на день святого Ігнатія.
6. Повернути його тіло обличчям у низ, так що стрига ніколи не прокинеться і буде направлений до потойбіччя.