Судова медицина

В 1858 році німецький медик Йозеф Вільбранд видав книжку «Підручник судової психології для лікарів і юристів» (нім. Lehrbuch der gerichtlichen Psychologie für Aerzte und Juristen; Ерланген), в 1882 — «Про сутність людини з судово-медичної точки зору» (нім. Ueber das Wesen des Menschen vom gerichtlich-medicinischen Standpunkte aus; Гіссен).

У Київській Русі початки суд.-мед. експертизи знаходимо вже у 11—12 стст., у 17—18 ст. існували розпорядження про суд.-мед. огляди (розтин трупів для встановлення причин смерті, тяжкості ушкоджень тощо). З кінця 18 ст. суд.-мед. діяльність стала обов'язком лікарських управ, пов. і міськ. лікарів. 1842 в Рос. Імперії видано «Устав судебной медицины»; в СРСР і УРСР створено першу у світі централізовану державу суд.-мед. службу (при Міністерстві Охорони Здоров'я).

Осередками наукового вивчення питань судової медицини в Україні були мед. факультети університетів (з 1884 при них встановлено самостійні кафедри судової медицини); тепер катедри судової медицини мед. інститутів та інститутів удосконалення лікарів, а також Укр. респ. наук. товариство суд. медиків і криміналістів (об'єднує 315 чл.).

У Києві (з 1917) і Харкові (з 1925) працюють н.-д. інститути Юридичної комісії при Раді Мін. УРСР, які є центрами наук. експертизи та наук. праці у галузі криміналістики, у тому ч. й суд.мед. експертизи. З укр. учених над питаннями С. м. працювали І. Буяльський, Є. Мухін, П. Заблоцький-Десятовський; у новіші часи — Ф. Патенко, С. Дворниченко, М. Бокаріюс (видатний суд. медик України, автор низки монографій і підручників з С. м.), М. Оболенський, Ю. Сапожников, А. Лісовий та інші. У 1926—1927 в Україні виходив «Архив криминалогии и судебной медицины».