Суд Паріса (Рубенс)

«Суд Паріса» — назва декількох картин, що приписують Пітеру Паулю Рубенсу. Найвідоміші версії — 1635 та 1638 років, що експонуються в Національній галереї та Національному музеї Прадо.

Суд Паріса

Автор Пітер Пауль Рубенс
Час створення 1597—1599
Розміри 133,9×174,5 см
Матеріал дуб, олія
Місцезнаходження Національна галерея (Лондон, Велика Британія)
Суд Паріса

Автор Пітер Пауль Рубенс
Час створення 1606
Розміри 32,5×43,5 см
Матеріал мідь, олія
Місцезнаходження Академія образотворчих мистецтв (Відень, Австрія)
Суд Паріса

Автор Пітер Пауль Рубенс
Час створення 1606—1608
Розміри 89×114,5 см
Матеріал дерево, олія
Місцезнаходження Національний музей Прадо (Мадрид, Іспанія)
Суд Паріса

Автор Пітер Пауль Рубенс
Час створення 1632—1635
Розміри 144,8×193,7 см
Матеріал дуб, олія
Місцезнаходження Національна галерея (Лондон, Велика Британія)
Суд Паріса

Автор Пітер Пауль Рубенс
Час створення бл. 1635
Розміри 49×63 см
Матеріал дуб, олія
Місцезнаходження Галерея старих майстрів (Дрезден, Німеччина)
Суд Паріса

Автор Пітер Пауль Рубенс
Час створення 1638
Розміри 199×381 см
Матеріал полотно, олія
Місцезнаходження Національний музей Прадо (Мадрид, Іспанія)

Сюжетом картин є епізод з троянського циклу міфів: за дорученням Зевса Паріс має розсудити богинь, що сперечаються, кому має належати золоте яблуко з написом «найпрекраснішій». Образи Афродіти, Афіни та Гери на всіх картинах ілюструють рубенсівський ідеал жіночої краси.

Версія 1597—1599 років

Картина написана олією на дубовій дошці. Експонується в лондонській Національній галереї.

Паріс, сидячі спиною до глядача, віддає яблуко Афродіті, яка стоїть в центрі. Зліва обурена його вибором Гера, справа (відвернулася) Афіна з обладунками біля її ніг. Афродіту супроводжує Ерос та увінчує путто. Інший путто тримає двох голубів. Ліворуч від Паріса Гермес, на задньому плані два сатири спостерігають за змаганням. У правій частині картини сидять на землі річковий бог з німфою.

Ця робота, ймовірно, була створена незадовго до від'їзду Рубенса в Італію в 1600 році.[1]

Версія 1606 року

Невелика за розміром картина виконана олією на мідній дошці під час перебування художника в Італії. Зберігається у віденській Академії образотворчих мистецтв.

В роботі відчутний вплив пізнього маньєризму в дусі Ганса фон Аахена та Йоганна Роттенхаммера, що виявляється у перебільшено граціозній позі Афродіти. Двоє путті допомагають богиням знімати мантії, аби продемонструвати свою красу. Паріс сидить на камені, біля нього Гермес з собакою.[2]

Версія 1606—1608 років

Картина написана олією на дошці. Експонується в Національному музеї Прадо в Мадриді.

Ліворуч — Паріс. Здається, він перебуває у роздумах; яблуко ще в його руці. Його увага зосереджена на Афродіті (в центрі композиції). На передньому плані — зброя та обладунок Афіни.

Постановка та витонченість роботи несуть на собі відбиток впливу південного живопису, який помітний в творчості Рубенса після його перебування в Італії. Цей вплив відчувається в позах богинь, що нагадують постави класичних скульптур, звивистому ритмі анатомії фігур, що відсилають до живопису маньєризму.

Вперше картина була задокументована в Мадридському Алькасарі в 1666 році.[3]

Версія 1632—1635 років

Картина написана олією на дубовій дошці. Експонується в лондонській Національній галереї.

Зміни, внесені Рубенсом в цю картину, свідчать, що спочатку Рубенс зобразив епізод, коли Паріс наказав богиням роздягнутися. Остаточний варіант показує момент вручення золотого яблука Афродіті, яка стоїть між Афіною та Герою. Гермес стоїть позаду Паріса, зверху — еринія Алекто.[4]

Версія 1635 року

Версія експонується у дрезденській Галереї старих майстрів. Виконана олією на дубовій дошці.

Композиція майже повторює попередню версію: Паріс з яблуком в руці, позаду нього — Гермес, перед ними — три богині, вгорі — Алекто, павич, собака, вівці на задньому плані, але додано кілька путті (біля богинь та у гіллі дерев).[5]

Версія 1638 року

Найбільша за розміром картина, написана олією на полотні. Експонується в Національному музеї Прадо в Мадриді.

Версія, заснована на ескізі дизайну глека, який зробив Рубенс. Але на ескізі простір і кількість фігур більші. В живописній версії художник цілковито зосередився на трьох жіночих оголених фігурах. Тіла утворюють звивисті лінії, жести афектовані. Фарба нанесена мазками, які не змішуються. Цей стиль характерний для робіт Рубенса пізнього періоду і є результатом його захоплення венеціанським живописом.

Ця картина — особисте замовлення короля Іспанії Філіпа IV Рубенсу в той час, коли художник працював над іншими роботами для Королівського палацу в Мадриді. Картина була відправлена в Мадрид у 1639 році і поміщена у Буен Ретіро, де і була вперше інвентаризована у 1666 році.[6]

Примітки
  1. The Judgment of Paris (about 1597—1599) // The National Gallery
  2. The Judgment of Paris (1606) // The Web Gallery of Art
  3. The Judgment of Paris (1606—1608) // Museo Nacional del Prado
  4. The Judgment of Paris (probably 1632—1635) // The National Gallery
  5. Urteil des Paris (Um 1635) // Staatliche Kunstsammlungen Dresden. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 13 січня 2017.
  6. The Judgment of Paris (Ca. 1638) // Museo Nacional del Prado

Джерела
  • Damisch H. Le jugement de Pâris / Hubert Damisch. — Paris: Flammarion, 1997. — 322 с.
  • The Evolution of Rubens's «Judgement of Paris» / L.Oliver, F. Healy, A. Roy, R. Billinge. — London: National Gallery Company, 2005. — 22 с. — (National Gallery Technical Bulletin; т. 26).

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.