Супрун Павло Степанович

Народився 3 лютого 1937 в Попівці на Сумщині. У 1944 році у віці 7 років втратив зір, підібравши міну, яка залишилась в районі села після боїв. Змалку любив співати, тому став активним учасником хору при Будинку культури. Маючи від природи чудові музичні і вокальні дані, він досконало опанував пісенну майстерність. Навчався в Київському інтернаті для сліпих дітей. З 1955 року працював слюсарем-складальником на навчально-виробничому підприємстві Українського товариства сліпих. Закінчив 1969 року Київську консерваторію (у Ніни Павленко), 1973 року — студію кобзарського мистецтва при Українському музичному товаристві. З 1990 року, із виходом на пенсію, кобзарство стало основною справою його життя.

У 1996 році був учасником конференції славістів у Пенсільванському університеті, де розглядався феномен кобзарства в Україні. Виступав у Великій Британії. У 1999 році здійснив концертну поїздку до Чикаго, Флориди.

Зараз мешкає в Києві.

Дружина Павла Супруна Надія Миколаївна також жертва Другої світової війни. Як і її чоловік, була у дитинстві поранена і втратила зір, підібравши міну. Також навчалася в спеціальній школі для сліпих.

У фортепіанному репертуарі Супруна — арії з опер, романси, пісні вітчизняних і зарубіжних композиторів. Бандура супроводжує українські народні думи та пісні. Серед них: «Пісня про Байду», «Невільницький плач», «Дума про смерть козака-бандуриста», «Про трьох братів самарських», «Облога Києва печенігами», жартівливі народні пісні, власні музичні твори на вірші сучасних поетів, романси.

• Переможець численних конкурсів
• Заслужений працівник культури України (1998)
• Лауреат міжнародного фестивалю «Філантроп» (2002).
• Увійшов до числа 25 видатних діячів культури і мистецтв, які отримували щорічну Київську міську стипендію у 2011 році.[1]

• «Ukrainian Minstrels: kobzari, lirnyky» // BRAMA-Gateway Ukraine — Arts and Culture (англ.)
• 75 років від дня народження Павла Степановича Супруна

• Павло Супрун — Дума «На смерть козака — бандуриста» (відео)