Супутник-3

Супутник-3 був першим радянським повноцінним космічним апаратом, що мав усі системи, властиві сучасним космічним апаратам. Маючи форму конуса з діаметром основи 1,73 метра і висотою 3,75 метра, супутник важив 1327 кілограмів. На борту супутника розміщувались 12 наукових приладів. Послідовність їхньої роботи визначав програмно-часовий прилад. Вперше передбачалось застосувати бортовий магнітофон для запису телеметрії на тих ділянках орбіти, які не були доступні наземним станціям стеження. Безпосередньо перед стартом виявили його несправність, і супутник вирушив у політ з непрацюючим магнітофоном.

Уперше бортова апаратура приймала і виконувала команди, передані з Землі. Вперше використовувалась активна система терморегулювання для підтримки робочих температур. Для живлення застосовувались одноразові хімічні джерела напруги, для експериментальної перевірки вперше використовувались сонячні батареї, які живили невеликий радіомаяк. Його робота тривала й після вичерпання основними батареями свого ресурсу 3 червня 1958 року.

Крім хімічних джерел електроживлення, супутник оснащувався секціями напівпровідникових сонячних батарей (СБ) — чотири малі секції на передньому днищі, чотири секції на бічній поверхні і одна — на задньому днищі (що забезпечувало зусебічне отримання випромінювання). Регулювання теплового режиму супутника здійснювалось зміною примусової циркуляції теплоносія (газоподібний азот), а також зміною коефіцієнта власного випромінювання апарата. Для цього на бічній поверхні супутника встановили 16 секцій автоматично керованих жалюзі.

Щільне розташування багатьох чутливих ​​приладів зажадало ретельного опрацювання компонування апарата для виключення взаємного впливу окремих приладів. Усередині гермокорпуса на так званій задній приладовій рамі з магнієвого сплаву розташовувались: радіотелеметрична («Трал») і радіонавігаційна («Факел-Д» і «Факел-М» для контролю орбіти) системи, програмно-часовий пристрій, блоки командної радіолінії (МРВ-2М) і системи забезпечення теплового режиму, електрохімічні джерела струму. Тут же була встановлена ​​наукова апаратура для вимірювання інтенсивності первинного космічного випромінювання та реєстрації ядер важких елементів в космічних променях, а також для реєстрації ударів мікрометеорів (на «зорі космічної ери» цього вельми побоювалися).

На передній приладовій рамі розміщувались: апаратура для вимірювання тиску, іонного складу атмосфери, концентрації позитивних іонів, розміру електричного заряду, напруженості електростатичного та магнітного полів, інтенсивності корпускулярного випромінювання Сонця. Тут же було встановлено один з радіопередавачів («Маяк»). Всього супутник мав на борту 12 наукових приладів.

Перший запуск 27 квітня 1958 року закінчився аварією ракети-носія через коливання тиску в магістралі окислювача на 120-ій секунді польоту. З'ясувати причини цього явища вдалось влітку 1958 року, і це дозволило вдосконалювати ракету-носій далі.

15 травня 1958 року ракета-носій 8А91 (Супутник) успішно вивела Спутнік-3 на орбіту.

Супутник пролітав до 6 квітня 1960 року. На супутнику працювали прилади, розроблені сімома групами розробників. Прилади супутника вивчали склад атмосфери на висотах польоту, визначали концентрацію заряджених частинок, протонів і космічних променів, магнітних і електростатичних полів, наявність і частоту зіткнень з мікрометеоритами. Магнітні поля вимірювала апаратура, розроблена в ІЗМІРАН. Частина приладів розроблялася в НДІЯФ МДУ. Один з приладів уже встиг злітати на другому супутнику. Для зменшення споживаної потужності застосовувались транзистори, які встановлювались у двійкові лічильники і перетворювач напруги для іонізаційної камери. Прилад для вивчення випромінювання Сонця споживав 2 вати. Цей прилад живився від хімічних і сонячних батарей, а дані з нього модулювали передавач, що живився від сонячних батарей, робочою частотою якого обрали 20,005 мегагерц. Його потужність становила 1 ват. На цій же частоті працював один з радіомаяків першого супутника, тому магнітофонні записи, зроблені радіоаматорами усього світу, зробили неоціненний внесок у вивчення радіаційних поясів Землі. Сильно витягнута орбіта з перигеєм близько 226 і апогеєм 1881 км, дозволила 1958 року визначити безпечні для польоту людини висоти орбіти.

З урахуванням досвіду запуску третього супутника в Корольовському КБ готувалися до польоту 4, 5 і 6 супутники, зокрема супутник з індексом ОД. Це мав бути апарат з функцією орієнтування, який не перевертався на орбіті, а був завжди зорієнтований відносно дотичної до орбіти і міг повертати на землю капсулу. Але сильне завантаження КБ військовою тематикою і перенацілення космічної програми на освоєння Місяця не дозволили продовжити роботи з цим апаратам. Ці ідеї реалізувались у кораблі «Восток» і супутнику «Зеніт».

• 
  Бригада робітників одного із заводів НДР дарує піонерам-тельманівцям модель Супутника-3 (9 лютого 1960 року)
• 
  Поштова марка, присвячена запуску Супутника-3
• 
  Поштовий конверт, присвячений 5000 обертів третього штучного супутника Землі
• 
  Поштовий конверт, присвячений 8000 обертів третього штучного супутника Землі
  
• 
  Поштовий конверт, присвячений року польоту третього штучного супутника Землі
• 
  Поштовий конверт, присвячений року польоту третього штучного супутника Землі

• Афанасьев И. Б., Лавренов А. Н. Большой космический клуб. — ISBN 5-93345-006-5.