Сільце (Берегівський район)

Сільце́ — село в Кам'янській сільській громаді Берегівського району Закарпатської області України. Населення становить 3112 осіб.

село Сільце
Герб Прапор
Країна  Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Берегівський район
Рада Кам'янська громада
Код КАТОТТГ UA21020130070030215
Облікова картка Сільце 
Основні дані
Населення 3112
Площа 311,1 км²
Густота населення 10 осіб/км²
Поштовий індекс 90124
Телефонний код +380 3144
Географічні дані
Географічні координати 48°17′31″ пн. ш. 22°59′20″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 164 м
Відстань до
районного центру		 5 км
Місцева влада
Адреса ради 90124, Закарпатська обл., Берегівський р-н, с. Сільце, вул. Центральна, 118
Карта
Сільце
Сільце
Мапа

 Сільце у Вікісховищі

Село лежить у низинній частині долини річки Іршавка — південній частині Іршавського району. Площа території сільської ради 11,23 км².

У північній околиці Сільця, на схилі 80-метрової тераси — пізньопалеолітичне місцезнаходження. В урочищі Загорода знайдено керамічні і кам'яні вироби доби неоліту. Тут же поселення ранньозалізного віку культури Гава-Голігради. З підніжжя Камінної гори походять два бронзових скарби, до складу яких входило 19 бронзових браслетів, що датуються епохою пізньої бронзи. В околицях села знайдено два бронзових кельти, залізний браслет, золоте кільце.

Перші історичні згадки про виникнення села відносяться до 1466 року.


Сільце-Новоселиця

Сільце-Новоселиця - обєднане з селом Сільце  рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Перша згадка у ХІХ столітті

Пам'ятки

Бодулів

Бо́дулів (угор. Bodoló vár, Бодоловвар) — один з найменш відомих фортифікаційних укріплень Закарпатської області. Розташований між селом Сільце і містом Іршава, на вершині гори Бодулів. З північного та північно-західного боку підніжжя гори були заболочені, з південно-східного за 200 м від підніжжя протікає річка Іршавка, що впадає в річку Боржаву. Східний та північно-західний схили гори круті, південно-західний — пологий. Колись вершина була оточена штучним валом і ровом, залишки яких можна бачити і тепер. Городище займало вигідне географічне розташування, воно дозволяло проглядати навколишню місцевість на кілька кілометрів.

Після проведених розкопок було виявлено, що на горі Бодулів існувало кілька поселень у різні часи.

Перший етап заселення гори датований II—III ст. до н. е. В цей період виникає перше поселення без укріплень.

У IX—XI ст. н. е. з'являються земляні вали та рови. Гора була перетворена в слов'янське городище. Про належність городища до давньослов'янського населення свідчать знахідки давньослов'янської кераміки.

Останній етап заселення гори Бодулів датували XIV—XV ст, однак після чергових розкопок, що відбулися у 2009 році, дослідникам вдалося виявити, що на місті городища в XIII ст. був збудований кам'яний замок. Кам'яна кладка стін здійснювалася на вапняковому розчині, ширина стін була від 2,8 до 3 м.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1838)

У давнину згадують монастир під назвою «Archimandria S.Joannis baptistae de Kisfalud». До 1797 p. належить згадка про стару дерев'яну церкву. Ця церква мала три верхи і належала до бойківського або до лемківського стилю.

У 1839 p. споруду перевезли в Дешковицю і там переробили на барокову базилічну церкву.

Докладніше: Покровська церква (Дешковиця)

Теперішня церква — гарна, мурована базиліка. Напис над головними дверима повідомляє, що церкву збудовано в 1838 p., хоча в інших джерелах є дата також 1841 р. Священиком тоді був Іван Слук. У 1903 р. Андрій Глушко поставив перед храмом залізний хрест, а в 1904 р. художник Бейла Мігалі розмалював церкву всередині. Оновлену церкву благословив о. Леонтін Горзов. У 1943 р. ремонт церкви зробив майстер Іван Ґелетей. Тоді ж ішлося мова про оновлення настінного малювання. У 1989 р. розписи в церкві робив Іван Андрішко. У 1992 р. церкву відремонтовано, а в 1996 зроблено новий іконостас, оскільки за кілька років до того інтер'єр згорів. Очевидно, старе малювання на стінах оновили, а нові ікони намалював художник з Білок.

Біля церкви стоїть велика каркасна одноярусна дерев'яна дзвіниця з двома дзвонами під дахом у формі хрестового склепіння. Великий дзвін відлито в 1843 р. У 1991 р. церкву повернуто греко-католикам.

Інші пам'ятки

На честь загиблих воїнів-односельців встановлено обеліск Слави.

Природні ресурси

Діє кар'єр з видобутку андезиту.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2934 особи, з яких 1426 чоловіків та 1508 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3113 осіб.[2]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

МоваВідсоток
українська 99,68 %
російська 0,26 %
білоруська 0,03 %
угорська 0,03 %

Див. також

Примітки
  1. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
  2. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
  3. Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.