Сіоністська соціалістична партія

Сіоністська соціалістична партія — сіоністська партія, діяла в Україні, Польщі, Росії, Білорусі в 1920-х рр. Широко використовувалася також абревіатура Ц. С. П., яка виникала в результаті транслітерації ініціалів перших двох слів назви партії на івриті і ідиш (צ״ס) і повинна була підкреслити її відмінність від Сіоністської соціалістичної робочої партії (скорочено С. С.), яка стояла на позиціях територіалізму.

Сіоністська соціалістична партія
Країна  Росія
Дата заснування 1905
Дата розпуску 1917
Ідеологія територіалізм і соціалізм

Історія

Поява Сіоністської соціалістичної партії явилося результатом розвитку соціалістичних тенденцій в русі Цеірей Ціон, що зародився під впливом політичних і ідеологічних процесів, що призвели в Ерец-Ісраель до створення партії Ахдут ха-авода. Уже в червні 1919 р. конференція секцій Цеірей Ціон, що діяли на території Польщі, прийняла резолюцію, яка оголошувала, що учасники руху повинні боротися одночасно за втілення ідеалів як сіонізму, так і соціалізму, оскільки національне визволення єврейського народу в цілому і соціальне визволення єврейських трудящих шляхом класової боротьби взаємозалежні.

В лютому 1920 р. схожу постанову затвердила конференція Цеірей Ціон Польщі, Західної Україні, Західної Білорусі і району Вільно. Результатом цих рішень стало організаційне відокремлення противників змін політичної орієнтації руху (особливо багато чисельних в країнах Центральної і Західної Європи, Сполучених Штатах Америки, Аргентини). На їх конференції, що відбулася в березні 1920 р. в Празі, було створено Всесвітній союз Ха-Поел ха-цаір і Цеірей Ціон (з 1922 р. — Сіоністська робоча партія Хітахадут).

Позиція радянських Цеірей Ціон (які складали більшість руху) з цього питання була визначена на їх 3-й конференції, що нелегально відбулася в Україні 15-20 травня 1920 р. в Харкові. Її учасники (45 чоловік) затвердили нові програмні принципи руху, що оголошували: визволення єврейських трудящих мас від національного і соціального гніту можливо лише із досягненням цілей сіонізму і побудови соціалістичного суспільства; широка соціальна база сіоністського соціалістичного руху повинна включати не тільки пролетаріат, але і всіх трудящих; до остаточного визволення трудящих (в тому числі і єврейських) повинна привести класова боротьба, що розумілася не як взаємне знищення, а як творчий процес.

Згідно з цими принципами Народна Фракція Цеірей Ціон була перетворена в Сіоністську соціалістичну партію. Прийняті на конференції резолюції передбачали активну участь партії в будівництві «єврейського територіального центру» в Ерец-Ісраель, що базувався на кооперації (підкреслювалося, що, хоч провідну роль в освоєнні країни повинні зіграти сільськогосподарські комуни, долучення до цієї роботи приватного капіталу не тільки можливо, але і бажано), а також в створенні в країнах діаспори системи єврейської освіти, що базувалася б на івриті, так і на ідиш. Рішення Харківської конференції були прийняті значною більшістю радянських Цеірей Ціон; лише частина прихильників руху не долучилася до Сіоністської соціалістичної партії і створила в серпні 1920 р. власну організацію, що зберегла назву Народна Фракція Цеірей Ціон і яка стала згодом секцією Всесвітнього союзу Ха-Поел ха-цаір і Цеірей Ціон. В 1920-21 рр. програму Сіоністської соціалістичної партії (або схожу з нею) прийняли Цеірей Ціон Польщі і Литви, частина секцій руху, що діяла в Латвії, Естонії і Бессарабії. На Сіоністських конгресах представники всіх цих угрупувань створювали спільно з Сіоністською соціалістичною партією фракцію Цеірей Ціон, в яку на 12-му конгресі (1921) входив 31 делегат (із 512), на 13-му (1923) — 13 делегатів (із 331), на 14-му конгресі (1925) — 11 делегатів (із 311). В Ерец-Ісраель Цеірей Ціон, що поділяли програмні принципи Харківської конференції, прилучилися до партії Ахдут ха-авода (Ізраїльський робітничій рух).

З моменту свого створення Сіоністська соціалістична партія діяла в підпіллі; не зважаючи на те, що на Харківській конференції її засновники оголосили про визнання радянської влади і про готовність до співробітництва з радянськими закладами (зберігаючи при цьому прихильність принципам демократії), під керівництвом діячів Євсекції проти партії було розпочато кампанію нападів і переслідувань. Її заходи заборонялися, активісти заарештовувалися, після чого їх за вироком суду або в позасудовому порядку засилали в віддалені райони СРСР. Але і в цих умовах Сіоністська соціалістична партія, які в різний час керували І. Бар-Ієхуда (Ідельсон), З. Аран, Айзік Брудний (Іцхак Бар-Елі, 1888–1956), В.Адлер та інші, не зупиняла широку роботу в Хе-Халуці (як в «легальному», так і в «нелегальному» його крилі), в профспілках, споживчих, виробничих кредитно-збутових кооперативах; під її егідою діяв рух Бріт ха-но‘ар ха-ціоні ха-соціалісти (`Соціалістична сіоністська спілка молоді). Партія вела боротьбу за демократію, виступала на захист економічних, соціальних і національних прав радянського єврейства, створювала культурні асоціації, пропагувала ідеї сіонізму і не марксистського соціалізму, для чого використовувалися як будь-які легальні можливості, так і нелегальні методи — випуск підпільних періодичних видань («Сіоністсько-соціалістична думка», «Унзер штиме», «Унзер вег», «Унзер ворт», молодіжні «Арбетс-югенд», «Югенд-камф»), розповсюдження листівок. До 1923 р., коли почти всі сіоністські організації СРСР або розпалися, або були вимушені прийняти офіційну комуністичну ідеологію, Сіоністська соціалістична партія (до якої в 1922-23 рр. прилучилися Радикал-соціалістична партія Поалей Ціон, заснована в квітні 1917 р.) стала провідною силою незалежного сіоністського руху в СРСР.

4-та конференція Сіоністської соціалістичної партії, що нелегально відбулася в лютому 1924 р. в Леніграді, прийняла рішення активізувати її діяльність, а саме, почати випуск підпільної газети російською мовою. В серпні того ж року члени партії розповсюдили (головним чином в Україні) десятки тисяч листівок, що вміщували різку критику комуністичного режиму і вимогу забезпечити рішення проблем єврейства в дусі соціалістичного сіонізму. У відповідь на цю акцію, резонанс якої як в єврейському, так і в не єврейському середовищі був без перебільшень значний, в ніч на 2 вересня 1924 р. органи ДПУ заарештували в 150 населених пунктах більш як три тисячі активістів Сіоністської соціалістичної партії і Бріт ха-ноар ха-ціоні ха-соціалісти. Багато із них були засуджені на довгі терміни ув'язнення у виправні-трудові табори або заслані. Хоча партії удалося в цілому оправитися після цього удару і відновити багато місцевих організацій, переслідування примусили її піти у глибоке підпілля і різко звузити сферу діяльності, через що вона залишилася без контактів з масами. У другій половині 1920-х рр. почалися нові арешти, і до кінця десятиріччя, коли практично всі місцеві організації партії були знищені, вона зупинила своє існування. Багато її прихильників загинули у в'язницях, таборах і на засланнях; лише деякі, відбувши терміни покарання або звільнившись достроково (а саме, завдяки заступництву Максима Горького і його дружини Катерини Пєшкової), змогли емігрувати в Ерец-Ісраель.

У Польщі, Литві й інших країнах Східної Європи угрупування Цеірей Ціон, ідейно близькі Сіоністській соціалістичній партії і тісно пов'язані з робітничим рухом Ерец-Ісраель, Хе-Халуцем, а також з місцевими неєврейськими соціал-демократичними організаціями, діяли до серпня 1925 р., коли вони злилися з правим крилом Поалей Ціон, заснувавши Всесвітню соціалістичну єврейську робітничу партію Поалей Ціон, яка в 1932 р. об'єдналася з Хітахадут у Всесвітньому союзі сіоністів-соціалістів.

Див. також

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.