Сіу (народ)

Сі́у (англ. Sioux, також: дако́та, лако́та — Ті, що Уклали Мир) — індіанський народ в США та Канаді. Резервації сіу розташовані на півночі США (Небраска, Міннесота, Південна Дакота, Північна Дакота, північний схід Монтани) та в південній Канаді (провінції Саскачеван і Манітоба).

Сіу
Sioux
Червоний птах, близько 1908 року
Кількість понад 150 тис. осіб
Ареал  США (Південна Дакота, Міннесота, Небраска, Монтана, Північна Дакота)
 Канада (Манітоба, Саскачеван, Альберта)
Близькі до: Ассінібойни, стоні та інші сіуанські народи
Мова Англійська, сіу
Релігія Християнство (різні форми, в тому числі синктетичні), мідевівін

Організація

Проживали на захід від озера Мічиган (штати Міннесота і Вісконсин). До середини XVII століття займали територію біля озера Міль-Лак і далі на захід до річки Міссурі.

Група сіу
Скачки воїнів сіу

Займалися загінним полюванням на бізонів. У XVIII столітті під тиском озброєних вогнепальною зброєю оджибва і крі, а також вилученням мисливських угіддь торговими факторіями на річках Де-Мойн, Міссісіпі і Міссурі, поступово переселялися на захід. До середини XIX століття займали території на заході Міннесоти, півночі Айови, Північну і Південну Дакоту, схід Монтани і Вайомінгу, північний схід Небраски.

Ділилися на східних і західних дакота. До цього часу діляться на 3 групи, що складаються з 7 племен:

Центральні та західні сіу, запозичивши у сусідів культуру розведення мустангів, перейшли до кінного способу полюванні на бізонів і змінили традиційну культуру, ставши типовими представниками культури кочових індіанців Великих Рівнин. Східні дакота поєднували елементи кочівництва із землеробством, збиральництвом і рибальством. Громада (тхіошпайе), яка становила табір, включала сім'ї рідних, прийомних і двоюрідних братів (кожна нуклеарная сім'я проживала в тіпі), управлялася вождем (ітанчан) і радою (тіпі ійокіхе). Кілька громад об'єднувалися в підрозділи племені і племена. Для забезпечення порядку в таборі і, особливо, під час полювання призначалися «поліцейські» (акічіта), при перекочовці рухом керували виборні лідери (вакічонза), які також виступали суддями при внутрішніх суперечках. Існували чоловічі та жіночі союзи.

Танець Духа у оглала, 1890 рік

Релігія

В основі традиційної релігії — віра в безособову силу (вакан-танка) та її прояви (вакан): енергію («те, що рухає»), сонце, місяць, вітер, ураган, камінь, землю тощо. Основний ритуал у західних і центральних дакота — річний Танець Сонця. Сучасні сіу здебільшого є християнами.

Відносини з США

Договірні відносини з США, укладені на початку XIX століття. Порушення цих договорів через захоплення земель білими, винищення бізонів призводили до збройного опору дакота (Повстання сіу — 1862, Війна Червоної Хмари — 1866-1867, Війна за Чорні пагорби 1876-1877). Наприкінці 1870-х років дакота були остаточно переселені в резервації. Месіанський рух Танцю Духів спровокував різанину на струмку Вундед-Ні в 1890 році.

Сучасні дакота в резерваціях зайняті в сільському господарстві, мають доходи з грального бізнесу, здають землі в оренду. Більше половини дакота живуть у великих містах по всій території США. Активно беруть участь у політичних виступах.

Культура

Поховальні обряди

У громадах сіу вважали, що дух померлого переходить у потойбічний світ. За традиційними віруваннями, вважалося, що ця духовна подорож розпочнеться після закінчення похоронних процедур і поминок протягом чотирьох днів. Родина та друзі брали участь у цьому чотириденних поминках, щоб супроводжувати дух до місця відпочинку. Раніше тіла не бальзамували, а клали на поховальне дерево протягом року, перед похованням в землю. Платформа для відпочинку тіла встановлювалася ​​на дерева або розміщена на чотирьох вертикальних стовпах, щоб підняти тіло над землею. Тіла були загорнуті в тканину разом із особистими речами померлих. Мерців завжди клали головою, спрямованою на південь. Члени племені говорили з тілом і пропонували їжу, ніби воно ще живе.[1] Ця практика, разом із Танцем привидів, допомагала людям сумувати та поєднувати дух померлого з тими, хто був живий.[2] Винятком, коли тіло закопували в землю відразу після їх смерті, була ситуація, коли людину вбивали: померлого клали в землю головами на південь, а обличчям вниз разом із шматочком жиру в роті. [2]

Галерея

Посилання
  1. Wood, W. Raymond and Thomas D. Thiessen (1987): Early Fur Trade on the Northern Plains. Canadian Traders Among the Mandan and Hidatsa Indians, 1738-1818. Norman and London
  2. Mooney, James. The Ghost Dance Religion and Wounded Knee. New York: Dover Publications; 1896
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.