ТЕС Козениці

ТЕС Козениці — вугільна теплова електростанція в центральній частині Польщі за сім десятків кілометрів на південь від Варшави, біля села Сьверже-Ґурне.

Станція у 2012 році. По центру димар блоків 9—10 (наразі частково демонтований), ліворуч два однакові димарі блоків 1—8, праворуч димарі установки десульфуризації блоків 9—10 та один з димарів аналогічної установки блоків 1—8

Залізничні колії, якими на станцію доправляють вугілля

ТЕС Козениці

51°39′55″ пн. ш. 21°27′52″ сх. д.
Країна	Польща
Розташування	Польща, Сьверже-Ґурне
Введення в експлуатацію	1972—1975 (блоки 1—8), 1978—1979 (блоки 9—10), 2017 (блок 11)
Вид палива	кам'яне вугілля
Водозабір	Вісла
Енергоблоки	8х230 + 2х560 + 1х1112
Котельні агрегати	Rafako ОР-650 (блоки 1—8), Deutsche Babcock АР-1650 (блоки 9—10), Mitsubishi Hitachi (блок 11)
Турбіни	парові Zamech 13К215 (блоки 1—8), ЛМЗ K-5-166-2 (блоки 9—10), Mitsubishi Hitachi (блок 11)
Електрогенератори	Dolmel TWW200 (блоки 1—8), Dolmel TWW500 (блоки 9—10), Mitsubishi Hitachi (блок 11)
Встановлена електрична потужність	4016
Материнська компанія	Enea
Сайт	enea-wytwarzanie.pl
ідентифікатори і посилання
GeoNames	7283777
ТЕС Козениці
ТЕС Козениці у Вікісховищі

З 1972 по 1975 роки на майданчику станції звели вісім енергоблоків потужністю по 200 МВт. Їх обладнали котлами рацибузької компанії Rafako ОР-650, турбінами 13К215 виробництва Zamech (Ельблонг) генераторами TWW200, постаченими Dolmel (Вроцлав).

В 1978-му та 1979-му додали два значно потужніші блоки з показниками по 500 МВт, де змонтували котли Deutsche Babcock АР-1650, турбіни Ленінградського механічного заводу K-5-166-2 та генератори Електросила TWW500.

В подальшому енергоблоки станції модернізували (типовий показник становить 230 МВт для блоків 1—8 та 560 МВт для № 9 та № 10), так що станом на середину 2010-х вона мала потужність у 2941 МВт.

У 2017-му став до ладу блок № 11 потужністю 1075 МВт, споруджений з використанням технології ультрасуперкритичних параметрів пари. Основне обладнання для нього постачила компанія Mitsubishi Hitachi. Паливна ефективність цього об'єкту становить 45,6 %, тоді як для старих блоків показник становить лише 36,6 %.

Станом на кінець 2020-х виведення енергоблоків 1—10 з експлуатації планувалось на період від 2029-го по 2041-й, тоді як блок № 11 повинен працювати до 2050 року.

Воду для охолодження отримують з Вісли, на лівому березі якої розташований майданчик ТЕС.

Для видалення продуктів згоряння блоків 1—8 спорудили два димарі висотою по 200 метрів, тоді як споруда для блоків 9 та 10 досягала висоти 300 метрів. В 2010-му після запуску установки десульфуризації газів блоків 9 та 10 з'явився ще один димар заввишки 150 метрів і до такого ж показника зменшили висоту димаря цих блоків. В подальшому при установці десульфуризації блоків 1—8 запрацювали ще два димарі.

Видача продукції відбувається по ЛЕП, розрахованих на роботу під напругою 400 кВ, 220 кВ та 110 кВ.[1][2][3][4][5][6][7][8]