Ельблонг

Е́льблонг (пол. Elbląg) — місто на правах повіту на півночі Польщі. Найстарше місто у Вармінсько-Мазурському воєводстві (засноване в 1237 році, міські права в 1246 році) та місто розташоване найнижче у Польщі — у дельті річки Ельблонг. З 1975 до 1998 року столиця Ельблонзького воєводства. Портове і курортне місто.

Костел святого Миколая у Ельблонгу, 2016 р.
Ельблонг
Elbląg
Герб Прапор
Ельблонг
Основні дані
54°05′ пн. ш. 19°24′ сх. д.
Країна  Польща
Регіон Вармінсько-мазурське воєводство
Столиця для Ельблонзьке воєводство і Elbląg Voivodeship (1454–1466)d

Межує з

— сусідні нас. пункти
Ґміна Ельблонґ, Ґміна Толькмицько, Ґміна Мілеєво ?
Засновано 1237
Магдебурзьке право 1246
Площа 79,82 км²
Населення 124668 (2011)[1]
· густота 1587 (2008[2]) осіб/км²
Назва мешканців пол. elblążanin[3] і пол. elblążanka[4]
Міста-побратими
Телефонний код (48) 55
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів NE
GeoNames 3099759
OSM 223408 ·R (Вармінсько-Мазурське воєводство)
Поштові індекси 82-300 до 82-315
Міська влада
Вебсайт umelblag.pl
Мапа


 Ельблонг у Вікісховищі

Ельблонг — великий центр важкої промисловості (турбіни, гвинти, обладнання для суден), харчової промисловості (пивоварний завод групи «Живець»), а також туристики (Ельблонзький канал і відомі системи суднопідіймачів).

Історія

Місто закладено Германом фон Балком - комтуром ордену шпиталю св. Марїі з Єрусаліму в 13 ст[5]. Заселено переселенцями з Любека. Було резиденцією тевтонців, яку 1309 року перенесли до Мальборка.

Рукопис пам'ятки «Польська правда» було знайдено 1868 року в Ельблонґу (звідси ще одна назва пам'ятки — Ельблонзька книга), де він зберігався у міському архіві до ІІ-ї світової війни (1939—1945 рр.). Під час війни його було втрачено.

Пам'ятки

Парки

182-річний дуб на плацу Слов'янському в Ельблонгу. Фото 2019 р.

Парк Базантарня (колишній Вогельсанг);

Парк Порохівня;

Парк ім.Кайки;

Парк Планти;

Парк Модрини;

Гора Хороброго;

Гусяча гора.

Музеї

Археологічно-історичний музей в Ельблонгу (колекція матеріалів готів, естів (балтів), результати розкопок факторії Трусо, побут Жуляв, історія Ельблонга, ельблонзьке декоративне мистецтво: кераміка, скло, меблі та загибель німецького Ельблонга 1945 р.) - розміщується на території колишнього замку.

Театри

Театр ім Севрука

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][7]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 59724 11295 42635 5794
Жінки 64944 10676 39581 14687
Разом 124668 21971 82216 20481

Спорт

Міста-побратими

Відомі люди

Народились

Проживали

Українці в Ельблонзі

Будинок по вул. Грюнвальдській в Ельблонгу, де розміщується світлиця Організації українців у Польщі, 2017 рік

Перші вихідці з теренів України могли перебувати в Ельблонгу з давніх часів. Зокрема, 1551 р. ректором ельблонзької гімназії став Микола Геласінус (Смешкович) зі Львова. Українці могли перебувати в місті і за часів Великої північної війни, коли 1710 р. війська Петра І виперли шведів з Ельблонгу та перебували тут до 1712 р. Російські війська, які підтримували Августа ІІІ, повторно окупували Ельблонг в 1733-1736 рр. і ще раз під час Семирічної війни (1756-1763 рр.) в 1758-1762 рр. Перші документальні свідчення присутності більшого числа українців у місті відносяться до періоду Другої Світової війни і пов'язані з перебуванням в’язнів українського походження у філіях концентраційного табору Штуттгоф. Спочатку їх утримували на так званій фабриці пензлів та щіток Ноймана на вулиці Грюнвальдській. Звідти їх перевели до бараків, що розміщувались на сучасній вулиці Фредри. З вересня 1944 р. в’язнів утримували також в бараках на вул. Фрета, де знаходилися підтабори Штуттгофа, які обслуговували заклади Шихау (Lager XIII, XVII та XXI). Наразі від колишнього табору залишився лише льох, де зберігали овочі. А між вул. Фредри та залізничними коліями розміщено пам’ятний камінь. З того часу під Ельблонгом на території парку Проховня знаходиться невелике кладовище померлих у підтаборах Штуттгофа.

У місті розміщено танк-пам’ятник Т-34-85, який нагадує про рейд 8 танків капітана Геннадія Львовича Дяченка (українця за походженням), які навесні 1945 р. прорвалися у місто, що готувалося до оборони, та пройшли його наскрізь. До 2017 року у місті існувала вулиця Дяченка, яку було перейменовано на Старовейську (Старосільську). Події війни залишили в Ельблонгу цвинтар солдатів радянської армії на Агриколі. У 1945 році радянських солдатів також було поховано на колишньому протестантському цвинтарі на розі вул. Садової та Бема.

Могила Лева (Левка) Горака - одного з засновників української громади у Ельблонзі. Цвинтар Дембиця. Фото 2021 р.

У 1947 році в околицях Ельблонга були розселені українці–жертви акції Вісла. Українців не виселяли до самого Ельблонга. Вони з’являлися тут пізніше: шукали праці і почали оселювалися у місті. Українці-греко-католики відвідували римсько-католицькі храми, a православні - утворену в місті православну церкву св. Марії Магдалени. До останньої, зокрема, примкнули депортовані українці з Холмщини та Підляшшя. На жаль, через відсутність національно-патріотичної позиції в православній церкві Польщі та внаслідок сильних промосковських настроїв, нащадки православних українців асимілювалися.

1949 р. в Ельблонгу відбув тритижневий курс латинського обряду о. Іван Яремин, після чого був призначений вікарієм римсько-католицького пароха о. кан. Вацлава Гіпша в парафії св. Миколая в Ельблонгу. Також о. Іван Яремин став капеланом по Ельблонзьким шпиталям, зокрема, у міському шпиталю в Ельблонгу, де служив в римському обряді. В Ельблонгу Іван Яремин жив у будинку за адресою вул. Нічмана (Nitschmanna) 5 кв. 6.

В 1961 р. в Ельблонгу діяв відділ Українського суспільно-культурного товариства, садиба якого розташовувалася над приміщеннями кооперативного клубу «Космос» (вул. Гребля св. Юрія Grobla Świętego Jerzego, 16). Один з його організаторів Лев Горак разом з отцем Яреминим активно працював з місцевими українством (переважно греко-католиками з Галичини), намагаючись активізувати його на релігійне та суспільно-культурне життя. Проте, лише у червні 1974 р. в каплиці сестер катажинек на вул. Замковій розпочались регулярні греко-католицькі служби. Першим пробощем був став Іван Яремин, який на той час вже був настоятелем греко-католицької парафії у Пасленку. Тож у Ельблонгу служив за сумісництвом.

Нагробок Василя Мільчака - вояка УПА, а потім діяча УСКТ в Ельбонгу. Кладовище Дембиця. Фото 2021 р.

Друга Домівка відділу Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ) в Ельблонгу розміщувалася на вул. Театральна 20, кв. 1. Відділ УСКТ розташовувався тут з 1969 р. в квартирі на 1 поверсі[8].

1981 р. греко-католики отримали каплицю (колишню цвинтарну каплицю знищеного наразі костелу св. Анни) на вулиці Трагутта (ul. R. Traugutta), 15. Вона стала церквою Різдва св. Іоанна Предтечі.1984 р. її передали греко-католицькій громаді у власність. Старою церквою ельблонзькі українці користувалися до 2021 р.

У травні 2011 року єпископ Іван Мартиняк освятив ділянку під будівництво нової великої церкви. Будівництво церкви велося настоятелем парафії УГКЦ Народження св. Іоанна Хрестителя о. Андрієм Сорокою. Станом на 2019 р. зведено плебаню та храм (стіни та позолочені бані, храм засклено)В 2020-21 рр. виконано частину внутрішнього оздоблення храму. Зокрема розвписано його стіни і склепіння. Автором розписів є Григорій Пелех. Влаштовано двері та олтар. У січні 2021 р. після початку богослужінь в новій церкві, о. Андрій Сорока передав цю каплицю протестантам, які в Ельблонгу також потребують храму. Іконостас з старої церкви подаровано для греко-католицької церкви в Ряшеві. Меморіальну дошку в пам'ять про акцію "Вісла" та дошку, з написом "Греко-католицька церква у Ельблонгу", а також церковні хоругви перенесено до нової церкви. При вході до церкви знаходиться оригніальний камень, який був закладений на початку будови храму в 2011 р. Доля розписів з старої церкви як пам'ятки матеріальної культури українців на вигнанні залишається непевною.

Стара українська греко-католицька церква Різдва св. Іоанна Предтечі в Ельблонгу, Фото 2018 р. Колишня цвинтарна каплиця костелу св. Анни

В Ельблонзі станом на 2016 рік мешкає біля 500 українців. Проте в повіті мешкає ще близько 5 тисяч українців. На вул. Грюнвальдській, 31 знаходиться домівка: офіс та світлиця Ельблонзького відділу Об’єднання українців в Польщі (ОУП). Старання заміни домівки на Театральній на іншу, більшу українці вели з 30 вересня 1976 р. Домівка функціонувала тут до 1990 р., коли вже це був відділ Об'єднання Українців в Польщі переїхав на суч. домівку. Тут проходять українські урочистості та культурні заходи[8].

Серед активних діячів відділу УСКТ-ОУП в Ельблонгу та кола в Ельблонгу, яким українська громада Ельблонга завдячує своїм культурно-освітнім розвитком - Григорій Божик, Лев Горак, Ольга Лясківська, Андрій Наконечний, Богдан Фолюсевич, Марія Гутовська, Василь Мільчак, Осип Левунь, Станіслав Шмигельський, Степан Дембицький, Ірина Будзинська, Мирослав Притула, Андрій Шмигельський[8].

З 1966 року в Ельблонзі відбувається український конкурс дитячої творчості. Зараз — під назвою «Дитячий фестиваль української культури». Розпочинався фестиваль з конкурсу декламування, який проходив в ельблонзькій музичній школі. Пізніше він проходив в кінотеатрі «Святовид», а тепер в суміжному приміщенні театру ім. Севрюка[8].

У 2017 р., з нагоди 25-ти років партнерських відносин Ельблонга з Тернополем, площа на перехресті вулиць Конопницької та Незалежності була названа на честь Тернополя[9].

Інтер'єр нової церкви Різдва Іоанна Хрестителя в Ельблонгу. Фото 2021 р.

В 2018 р. на хвилі активного використання історії польськими політиками, кресов'яцькі кола в Ельблонгу хотіли назвати рондо на перетині вулиць Незалежності (Niepodległości) та легіонів (Legionów) в пам'ять жертв ОУН-УПА. Втім пізніше з ініціативи мешканця Ельблонга Я. Бокея рондо назвали на честь комуністичного війська польського, яке билося з УПА за с. Бірча в Бещадах в 1945/46 рр[10][11].

В 2007 р. Ельблонг ініціював проект "Балтійська Україна", який мав полягати на будівництві нового порту, який буде сполучатися з Балтійським морем через прокопаний у Вісляній косі канал. Передбачалося, що порт стане морським виходом України та Білорусі (яким до ХІХ ст. слугував Гданськ). У 2018 р. влада Польщі прийняла рішення про будівництво канала через Вісляну косу.[12].

Наразі в Ельблонгу і околицях багато сезонних працівників з України. у грудні 2018 р. в помешканні для українських будівельників на вул. Божого тіла відбулася пожежа. Працівники втратили все що заробили. Один чоловік був поранений. Мешканці міста зібрали пожертви для допомоги потерпілим[13].

Примітки

  1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. .
  3. https://sjp.pwn.pl/so/elblazanin;4430939.html
  4. https://sjp.pwn.pl/so/elblazanka;4430940.html
  5. Парнікоза, Іван (30.12.2018). Українці в околицях Ельблонга: початки спільноти. http://expedicia.org/ (українською). НАНЦ. Процитовано 30.12.2018.
  6. Парнікоза, Іван. Ельблонг м. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська). М. Жарких. Процитовано 28.08.2020 р..
  7. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
  8. Парнікоза, Іван. УСКТ-ОУП та греко-католицька парафія в Ельблонгу: події, персоналії та локалізації. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська). Микола Жарких. Процитовано 26.07.2021 р..
  9. Парнікоза, Іван (30.12.2018). Українська громада Ельблонга. https://www.pslava.info/ (українська). Микола Жаркіх. Процитовано 30.12.2018.
  10. Рондо оборонців Бірчи (польська). Процитовано 25.07.19.
  11. За наругу над польським прапором українця чекає суд.
  12. Прокопаний канал наблизить Ельблонг до Тройміста (польська). 06.04.2008.
  13. Пожежа на вулиці Божого Тіла в Ельблонгу.

Джерела

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.