Такіюддін ан-Набхані

Його повне ім'я: Такіюддін Мухаммад ібн Ібрагім ібн Мустафа ібн Ісмаїл ібн Юсуф ан-Набхані. Народився 1909 року в селі Іджзім (араб. إجزم‎) Хайфського округу Палестини.

Батько Набхані, знавець ісламу та вчитель шаріату, навчав його ісламу з дитинства. До 13 років Набхані знав Коран напам'ять. Також Набхані навчався в школі в своєму селі, а потім в місті Акко.

З 1927 року Набхані продовжив навчання в середній школі при Університеті аль-Азгар в Каїрі, а потім і в самому університеті. Навчався також в інституті «Даруль-Улюм» при університеті та закінчив його 1932 року.

Після навчання Набхані повернувся в Палестину та почав працювати вчителем в Хайфі. 1940 року був призначений помічником судді, а 1945 року — на пост судді шаріатського суду в Рамаллі.

1948 року, у зв'язку з арабо-ізраїльської війною, переїхав до Сирії, проте незабаром повернувся за запрошенням свого товариша, який запропонував Набхані призначення на пост в Єрусалимському шаріатському суді. Після призначення на посаду був просунутий і на посаду судді Шаріатського апеляційного суду в Єрусалимі.

1950 року Набхані подав у відставку та почав викладати шаріат в Аммані, Йорданія.

1953 року, у зв'язку з ідеологічними розбіжностями з рухом «Брати-мусульмани»[1], заснував партію «Хізб ут-Тахрір аль Ісламі» (укр. «Партія ісламського визволення»), основну доктрину якої становить повернення мусульман до заснованого на шаріаті способу життя за допомогою відтворення Халіфату.

Набхані став ідеологом партії, «муджтахідів», чиї фетви (постанови) стали керівництвом для членів партії. Незабаром діяльність партії була заборонена в Йорданії, а 1955 року був заборонений в'їзд і самому Набхані в цю країну.

Набхані продовжив активну діяльність з розповсюдження ідеології своєї партії на території Лівану, Сирії та Іраку. Влада цих країн також переслідувала Набхані за його діяльність[2].

Видав велику кількість книг, брошур та статей на ідеологічні, політичні та богословські теми.

Набхані помер у Бейруті, Ліван, 11 грудня 1977 року.

1. «Система ісламу»;
2. «Партійне згуртування»;
3. «Концепція Хізб-ут-Тахрір»;
4. «Економічна система в ісламі»;
5. «Соціальна система в ісламі»;
6. «Система правління в ісламі»;
7. «Конституція»;
8. «Проект конституції»;
9. «Ісламська держава»;
10. «Ісламська особистість» у трьох томах;
11. «Політична концепція Хізб-ут-Тахрір»;
12. «Політичні погляди»;
13. «Полум'яна відозва»;
14. «Халіфат»;
15. «Мислення»;
16. «Швидка кмітливість»;
17. «Пункт відправлення»;
18. «Входження в суспільство»;
19. «Озброєння Єгипту»;
20. «Двосторонні сирійські, єменські та єгипетські договори»;
21. «Рішення палестинської проблеми за англо-американським сценарієм»;
22. «Теорія політичного вакууму навколо проекту Айзонгавар»

і багато інших політичних та економічних прокламацій.

Після введення заборони на публікацію його праць, Набхані опублікував кілька книг під ім'ям членів його партії. З цих книг:

1. «Ідеальна економічна політика»;
2. «Спростування марксизму-соціалізму»;
3. «Розпад Халіфату»;
4. «Закони свідчень»;
5. «Кримінально-процесуальний кодекс»;
6. «Закони намазу»;
7. «Ісламська думка».

У минулому, до заснування партії, Набхані видав «Порятунок Палестини» та «Послання арабам».

• Біографія Набхані на українському сайті організації «Хізб ут Tахрір» (укр.)
• Біографія Набхані на сайті Фонду поширення ісламу (Дауа) Малайзії (англ.)