Таран Олег Анатолійович

Оле́г Анато́лійович Тара́н (нар. 11 січня 1960, Покров) — український футбольний тренер. У минулому — радянський та український футболіст. З 28 жовтня 2013 року — головний тренер запорізького «Металурга».

Олег Таран
Олег Таран
Особисті дані
Повне ім'я Олег Анатолійович Таран
Народження 11 січня 1960(1960-01-11) (62 роки)
  Покров, СРСР
Зріст 179 см
Вага 76 кг
Громадянство  СРСР і  Україна
Позиція нападник
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1978–1980
1980
1981–1982
1982
1983–1988
1989
1990
1990
1991
1991–1992
1992
1992–1993
1992–1993
1993–1994
1994		 «Динамо» К
«Чорноморець» О
СКА (Одеса)
ЦСКА (Москва)
«Дніпро» Д
«Металург» З
ВАК
«Металург» З
«Хапоель Цафрірім»
/ «Металург» З
«Маркарюдс»
«Металург» З
«Енергія» НК
«ТСВ Елтінген»
«Дніпро» Д		6 (0)
15 (0)
43 (20)
21 (3)
134 (45)
40 (16)
?
15 (4)
16 (2)
27 (4)
?
1 (0)
?
?
7 (1)
Національна збірна
РокиЗбірнаІгри (голи)
–1978
1979		 СРСР (юнаки)
СРСР (юніори)
Тренерська діяльність**
СезониКомандаМісце
1997–2000
2001–2002
2003
2007–2009
2012–2013
2013–2014		 «Кривбас»
«Металург» З
«Слован» Б
«Кривбас»
«Кривбас»
«Металург» З

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Кар'єра гравця

Клубні виступи

Вихованець ДЮСШ м. Орджонікідзе та київського спортінтернату (з 1973).

З 1977 році прийшов до київського «Динамо», в якому виступав здебільшого за дублюючий склад, протягом 1978–1980 лише 6 разів виходив на поле у складі основної команди клубу. 1980 року переїхав до Одеси, де виступав за «Чорноморець», а згодом (в рахунок виконання військової повинності у збройних силах СРСР) — за місцевий СКА. Завершив службу у збройних силах у 1982 році, виступаючи за ЦСКА (Москва).

1983 року переходить до дніпропетровського «Дніпра», у складі якого проводить найкращі 6 сезонів своєї футбольної кар'єри, стає чемпіоном СРСР (1983) та володарем звання «Футболіст року України» (1983), срібним призером (1987) та двічі бронзовим призером (1984 та 1985) першості СРСР. Загалом у ці роки у складі «Дніпра» проводить 134 матчі, відзначається 45 забитими голами. 1988 року отримує травму, після відновлення грає здебільшого за дублюючий склад, а наступного року переходить до запорізького «Металурга», який виступає у першій лізі чемпіонату СРСР.

1990 року переїздить до Марокко, де стає чемпіоном країни у складі команди ВАК з Касабланки. По завершенні сезону в Марокко, повертається до «Металурга» (Запоріжжя), подальші виступи у якому перериваються періодами гри за кордоном — у складі ізраїльського «Хапоель Цафрірім» 1991 року та шведського «Маркарюдса» у 1992. Згодом виступає в аматорських клубах «Енергія» з Нової Каховки та німецькому «ТСВ Елтінген». 1994 року повертається до «Дніпра» та проводить у його складі останні 7 матчів своєї професійної кар'єри як гравця.

Виступи за збірні

Виступав за збірні команди СРСР на юнацькому (до 17 років) та юніорському (до 19 років) рівнях. У 17 років здобув бронзу юнацького чемпіонату Європи, а наступного року разом зі збірною СРСР виграв аналогічний турнір. 1979 року став срібним призером юніорського чемпіонату світу, перемогу на якому здобула юніорська збірна Аргентини, у складі якої виступав Дієго Марадона.

Кар'єра тренера

По завершенні виступів у складі «Дніпра» залишається у команді як помічник головного тренера, позицію якого обіймають Олександр Лисенко, а згодом німецький спеціаліст Бернд Штанге. 1997 року розпочинає власну кар'єру на посаді головного тренера — приймає криворізький «Кривбас». У першому сезоні під керівництвом Тарана команда займає 8-ме місце у чемпіонаті України, а у двох наступних поспіль — виграє бронзові нагороди чемпіонату, здобуваючи право участі у Кубку УЄФА.

По ходу сезону 2000–2001 тренер переїздить до Запоріжжя, де очолює знайомий з часів кар'єри як гравця «Металург»[1]. Наступного сезону приводить команду на 4-те місце в чемпіонаті України, після чого полишає клуб. Згодом працює помічником тренера в Чехії, 2003 року деякий час очолює тренерський штаб «Слована» з Братислави[2], після чого на деякий час полишає тренерську роботу.

2007 року повертається до «Кривбаса», де протягом наступних 3-х сезонів успішно вирішує значно менш амбіційне ніж наприкінці 1990-х завдання — утримує команду у вищій лізі чемпіонату України. Після провальної осінньої частини сезону 2009–2010, по результатах якої команда знаходилася на останньому рядку турнірної таблиці, маючи в активі лише 7 очок після 16 ігор, Тарана було звільнено з посади головного тренера клубу.

За 2,5 роки, у липні 2012, знову повернувся до «Кривбаса», утретє очоливши тренерський штаб команди, цього разу як виконувач обов'язків головного тренера[3]. 19 травня 2013 року подав у відставку в зв'язку з невизначенністю подальшої долі криворізького клубу[4]. 28 жовтня 2013 року призначений головним тренером запорізького «Металурга»[5], у якому працював до 7 листопада 2014 року.

Влітку 2018 був призначений головним тренером новоствореного МФК Металург.

Досягнення

Як гравця
  • Чемпіон СРСР: 1983;
  • Чемпіон Марокко: 1990;
  • Володар кубка федерації футболу СРСР: 1986
  • Срібний призер чемпіонату СРСР: 1987;
  • Бронзовий призер чемпіонату СРСР (2): 1984 та 1985;
  • Чемпіон Європи серед юнаків 1978;
  • Срібний призер юніорського чемпіонату світу 1979;
  • Бронзовий призер юнацького чемпіонату Європи 1977;
  • Футболіст року України: 1983

Як тренера

Примітки
  1. Официальный сайт футбольного клуба «Металлург» Запорожье[недоступне посилання з липня 2019]
  2. UA-Футбол. Олег Таран: «Главное — стабильность и выдержка»
  3. UA-Футбол. Олег Таран — и.о. главного тренера «Кривбасса»
  4. Олег Таран подає у відставку
  5. В тренерском штабе запорожского «Металлурга» произошли изменения. Офіційний сайт ФК «Металург» Запоріжжя (рос.). 28-10-2013. Архів оригіналу за 29-10-2013. Процитовано 28-10-2013.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.