Тара (притока Іртиша)

Та́ра — річка в Росії, права притока Іртиша (басейн Обі), тече у Новосибірській та Омській областях.

Тара
Тара у Новосибірській області
56°51′15″ пн. ш. 79°27′54″ сх. д.
Витік Сєверний район Новосибірської області, Росія (Васюганське болото)
• координати 56°51′15″ пн. ш. 79°27′54″ сх. д.
Гирло с. Усть-Тара, Тарський район Омської області (права притока Іртиша)
• координати 56°41′29″ пн. ш. 74°36′29″ сх. д.
Басейн ІртишОбКарське мореПівнічний Льодовитий океан
Країни:  Росія
Прирічкові країни: Росія: Новосибірська область, Омська область
Регіон Новосибірська область
Омська область
Довжина 806 км
Площа басейну: 18 300 км²
Середньорічний стік 42 м³/с (108 км від гирла)
Притоки: Іча (пр.), Майзас (пр.), Чека (пр.), Верхня Тунгуска (пр.), Нижня Тунгуска (пр.), Бергамак (пр.)
Ідентифікатори і посилання
код ДВР Росії 14010100312115300005433
GeoNames 1490138
 Медіафайли у Вікісховищі
Дані вимірювання стоку (м³/с)
січень: 11,58
 
лютий: 10,51
 
березень: 10,02
 
квітень: 65,38
 
травень: 164,48
 
червень: 97,75
 
липень: 36,24
 
серпень: 25,07
 
вересень: 21,79
 
жовтень: 24,67
 
листопад: 23,87
 
грудень: 14,12
 
с. Муромцево (108 км від гирла), 1936–1999

Тара починається у Васюганських болотах на території Сєверного району Новосибірської області неподалік від кордону з Томською областю. Тече у слабко розвиненій долині у переважно західному напрямку, подекуди відхиляючись до півдня. Річка має рівнинний характер на всьому протязі, русло дуже звивисте. Незадовго до гирла повертає на північний захід і протягом 25–30 км тече удовж основного русла Іртиша. Впадає в Іртиш біля села Усть-Тара Тарського району Омської області.

Довжина річки 806 км, площа басейну 18 300 км². Середньорічний стік, виміряний за 108 км від гирла, біля села Муромцево, становить 42 м³/с (за результатами вимірянь у 1936–1999 роках). Багаторічний мінімум стоку спостерігається у березні (10 м³/с), максимум — у травні (165 м³/с). За період спостережень абсолютний мінімум місячного стоку (4,56 м³/с) спостерігався у вересні 1940 року, абсолютний максимум — у червні 1941 (400 м³/с).

Живлення мішане з переважанням снігового. Замерзає наприкінці жовтня — у листопаді, скресає у другій половині квітня — першій половині травня. Під час особливо суворих зим на перекатах повністю перемерзає. Повінь з квітня до червня.

Більшість приток впадає у Тару справа. Найбільші з них Іча, Майзас, Чека, Верхня Тунгуска, Нижня Тунгуска, Бергамак.

Річка судноплавна на 365 км від гирла[1] (до села Киштовка), а під час повені і вище.

Населені пункти на річці: Біаза, Межовка, Верх-Тарка, Киштовка, Залівіно, Мала Скірла (Новосибірська область), Низове, Ушаково, Муромцево, Лісіно, Бергамак, Окунево, біля гирла Усть-Тара (Омська область). Місто Тара (центр Тарського району), попри свою назву, розташоване не на Тарі, а на лівому березі Іртиша за 30 км нижче по течії від гирла Тари.

Річка тече територією Сєверного та Киштовського районів Новосибірської області і Муромцевського та Тарського районів Омської області; на невеликому відрізку по ній проходить кордон між двома областями.

Джерела

Примітки

  1. Перелік внутрішніх водних шляхів Російської Федерації, затверджений указом Уряду РФ від 19 грудня 2002 р. № 1800-р (рос.)
Праві притоки Іртиша
→ → Ом Тара Уй → →
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.