Тарифна політика Дональда Трампа

Основною передумовою до протекціоністських економічних заходів з боку США є тривале від'ємне сальдо у зовнішній торгівлі США, яке призвело до стрімкого збільшення зовнішнього і внутрішнього боргу США.

Введення протекціоністських економічних заходів з боку США відбулось на тлі економічних та політичних протиріч між США та Китаєм, та між США та «старою Європою».

Протиріччя з Китаєм виникли на тлі стрімких змін, насамперед, у економічних відносинах. Так, торговий дефіцит США у торгівлі з Китаєм у 2017 році становив 375 мільярдів доларів[2]. За даними Rhodium Group і NCUSCR за період з 1990 по 2015 рік загальні інвестиції США в Китай становили $ 228 млрд, китайські інвестиції в США — $ 64 млрд. Співробітниками американських компаній в Китаї є понад 1,6 млн громадян КНР, китайські інвестиції в США створюють понад 100 тис. робочих місць. У 2015 році інвестиції США в Китай вперше виявились меншими за інвестиції Китаю в США і склали $ 13,1 млрд проти $ 15,3 млрд[3].

Протиріччя з Європою виникли на тлі тісних зв'язків окремих європейських країн з Росією, яку в США відносять до країн, що становлять загрозу національній безпеці. США, вводячи мита, сподіваються змусити окремі країни ЄС згорнути співпрацю з Росією та зробити Росію більш поступливою.

Після введення мита на першу групу товарів США сподіваються досягти прийнятних для себе поступок з боку своїх економічних партнерів. В разі, якщо такі поступки не відбудуться, виникне загроза введення мит на інші групи товарів.

У березні 2018 адміністрація президента США Дональда Трампа запровадила мита в розмірі 25 % на сталь і 10 % на алюміній стосовно Китаю, Росії та Японії. Для ЄС, Канади, Мексики, Бразилії, Австралії та Аргентини додаткові мита почали діяти з 1 червня[12][13].

20 червня 2018 у відповідь на запроваджені США мита на сталь та алюміній ЄС запровадив 25 % мита щодо ряду американських товарів, зокрема мотоциклів, апельсинового соку та віскі, та 50 % мито на взуття, деякі види одягу та пральні машини. Нові тарифні обмеження стосуватимуться американських товарів на загальну суму 2,8 мільярдів доларів. В зоні ризику — європейські автовиробники, значна частина їх продукції потрапляє в США. Введення мит на європейські автомобілі з боку США, дозволить США розвивати власну автопромисловість.

Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер заявив, що запроваджені раніше американські мита щодо європейських товарів суперечать історії взаємин ЄС з США.

Вплив імпортного тарифу полягає у підвищенні цін, зайнятості та доходів у захищених секторах промисловості, одночасно зменшуючи їх у незахищених, головним чином тому, що споживачі, що витрачають більше на товари в галузях галузях, менше витрачають у незахищених[14].

Серед безлічі оцінок стану світопорядку у Мюнхенській доповіді одна привертає до себе особливу увагу. Йдеться про коротеньку цитату Ангели Меркель щодо європейського турне Д.Трампа у травні 2017 р.: «Часи, коли ми могли повністю покластися на інших, у певному сенсі, минули. Це те, що я відчула в останні кілька днів». Втрата взаємодовіри між ключовими політичними суб'єктами, між учасниками інтеграційних об'єднань, між керівниками та громадянами країн — ось той інструмент, із допомогою якого був розколотий знайомий нам ліберальний світопорядок. Довіру, що тривалий час цементувала союзи навіть давніх противників і сприяла мирному вирішенню безлічі проблем (у давні часи вони викликали кровопролитні війни), було втрачено. … Проблема втрати довіри — це не тільки приватна точка зору А.Меркель на ситуацію в західному світі. Про це ж на останньому Балто-Чорноморському форумі говорили майже всі екс-президенти країн регіону. Вони також констатували, що світ змінився і перетворився на світ недовіри. Ніхто й нікому не довіряє. Саме тому довіра і зусилля, спрямовані на її конструювання, можуть стати найціннішою валютою в новому світі політичного хаосу.[15]

„Північний потік-2“ для Німеччини — це вибір стратегічного партнерства: США чи Росія. Схоже, свій вибір Берлін зробив. Для Німеччини це означає майже тотальне домінування в Європі, при одночасному посиленні стратегічного протистояння зі США (втім, до певних меж). І хоч поки що не йдеться про повернення до business as usual, але пріоритети вже зрозумілі: Німеччина хоче й готова бути ключовим партнером Росії в Європі, конвертуючи свій особливий статус у частині контролю над європейськими енергопотоками в політичний вплив. А ще ж не так давно саме європейські лідери говорили, що енергетику й енергоресурси не можна використовувати як зброю…[16]

Введені мита призвели до підвищення цін на метали, торгівля якими дає значні валютні надходження до бюджету України. За цих умов Україна намагається отримати від США режим сприяння у торгівлі[17].