Тартесс

Тарте́сс, Таршиш (фінік. , дав.-гр. Ταρτησσός, ісп. Tartessos) — стародавнє місто і однойменна держава, що існувала у південній Іспанії у II—I тисячоліттях до н. е.

Тартесс і залежні від нього території

Місто Тартесс виникло не пізніше XII ст. до н. е. як адміністративний центр племені турдетанів (що в минулому, можливо, мали назву тартесіїв) в нижній течії річки Бетіс. За іншою версією засновниками міста були тирсени, або якійсь інші занесені долею на далекий захід «народи моря» (Юстин каже про «куретів», що може бути натяком на їхнє критське походження). Завдяки вигідному розташуванню Тартесс зростав і поступово підпорядкував собі як землі, населені турдетанами і спорідненими з ними турдулами, так і сусідні території — зокрема мастіенів — аж до річки Теодор (сучасні Андалузія і Мурсія). Пізніше під впливом Тартесса перебували також Балеарські острови і, можливо, частина Сардинії (принаймні Солін приписує заснування сардинського міста Нора вихідцям з Тартесса). У підпорядкованих Тартессу землях існували опорні пункти тартесійців, можливо — їхні колонії.

Піднесенню держави сприяв розвиток інтенсивного сільського господарства в долині Бетіса, ремесла, але насамперед гірничої справи — видобутку міді, свинцю, олова і особливо срібла. Останнього тартесійці виплавляли стільки, що за легендою іноземні мореплавці не лише по вінця завантажували ним свої судна, але й викидали свої якорі і робили нові — вже з срібла. З виснаженням іспанських покладів олова місцеві мешканці почали шукати інші джерела надходження цього металу — і налагодили морську торгівлю з Естремнідами — тобто сучасною Бретанню і Британськими островами. Торговельні інтереси Тартесса охоплювали також Північну Африку і Західне Середземномор'я.

Пектораль, знайдена у Карамболо

Влада в Тартессі належала царям. Першим з них перекази називають Гаргоріса — особу напівлегендарну вже з огляду на те, що усі повідомлення про нього зводяться до того, що він винайшов спосіб добувати мед, мав зв'язок із власної донькою і усіма можливими засобами намагався знищити свого онука, щоправда, без особливого успіху. Онук Гаргоріса — Габіс відомий тим, що запровадив територіальний поділ громади («розподілив громадян між сімома містами»), заборонив обертати тартесійців на рабів (можливо, за борги) і запровадив закони, які мали незвичну — віршовану форму (Страбон каже про «шість тисяч віршів»[1], що свідчить про неабияку деталізацію і певною мірою дисонує з архаїчністю самої форми «віршованого закону»). Водночас «віршування законів» може пояснюватися і тим, що за часів Габіса ще не набула великого поширення абеткова писемність — так зване турдетанське письмо — вироблене в Тартессі під впливом фінікійців.

Фінікійці з'явилися біля тартесійських берегів вже наприкінці XII ст. до н. е. Їхня найбільша і найвідоміша колонія в Іспанії — Гадес — була заснована блізько 1100 р. до н. е. на острові Еріфія поблизу самого Тартесса, проте лише з третьої спроби, що свідчить про активний спротив місцевих мешканців. Фінікійці намагалися монополізувати торгівлю металлами, насамперед сріблом, і це призводило до постійних конфліктів між двома народами. Можливо саме боротьба тартесійського царя Геріона з фінікійцями, що стверджували в Іспанії культ Мелькарта, і лягла в основу пізнішого грецького міфа про «західну» мандрівку Геракла (греки йменували Гібралтарську протоку Геракловими Стовпами, а фінікійці — стовпами Мелькарта). Водночас, контакти з фінікійцями сприяли загальному підйому Тартесса і його культура навіть набує певних левантійських рис. Насамперед це стосується звичок місцевої знаті. Але в цілому тартесійська культура зберігає самобутній характер — і в прийомах ремісників, і в технологіях військової справи, і в поховальному обряді[2].

В 663 р. до н. е. на арені з'явився новий небезпечний ворог — карфагеняни, що заснували першу свою колонію у безпосередній близькості до тартеських володінь — в Ебесі. У 660 р. до н. е. до Тартесса вперше потрапив грек — ним був самосець Колей, якого до іспанських берегів віднесло бурею. Повернувшись додому з 60 талантами срібла, він назавжди залишив у свідомості співвітчизників уявлення про Тартесс як про казково багату державу. У 630 р. до н. е. Тартесса дісталися фокейці, з якими місцевому царю вдалося встановити союзницькі відносини (Геродот стверджує, що це був Аргантоній, який правив чи не 80 років — до середини VI ст. до н. е.) Мешканці заснованої фокейцями Массалії спільно з тартесійцями на початку VI ст. до н. е. зупинили експансію карфагенян, а може й фінікійців загалом, і завдали їм важкої поразки у так званій «рибальській війні». Продиктований массаліотами мир гарантував вільний доступ грекам до Гібралтарської протоки, а відтак руйнував фінікійську торговельну монополію.

Після смерті Аргантонія (близько 550 р. до н. е.), здобуття Фокеї персами і поразки греків біля Алалії (535 р. до н. е.) карфагеняни поступово повернули свої позиції, а в 20-х — на початку 10-х рр. VI ст. до н. е., можливо, скориставшись розгубленістю тартесійців після руйнівного землетрусу, завдали царям Форіку і Аравріку (онукам Аргантонія) важкої поразки, внаслідок якої місто втрачає контроль над територіями на схід від Гібралтару. Щоправда, одночасна спроба встановити карфагенську монополію на торгівлю через протоку успіху не мала. Більше того — відносини з Тартессом встановлюють етруски. Лише після замирення з массаліотами (близько 484 р. до н. е.) Гібралтар був нарешті заблокований.

Скориставшись тим, що Карфаген втягнувся у війну з греками на Сицилії, тартесійський цар Ферон зробив відчайдушну спробу захопити хоча б Гадес. Гадитани зазнали поразки на морі (у 481 р. до н. е.), тож забарикадувалися у місті і звернулися по допомогу до одноплемінників. У 479 р. до н. е. карфагенська флотилія у «битві реваншу» знищила кораблі тартесійців, а суходільна армія несподівано захопила нібито союзний Гадес. Через два роки Тартесс був остаточно захоплений і зруйнований пунійцями, а залишки його «імперії» увійшли до складу карфагенської держави.