Твердохліб Микола Дмитрович

Полковник «Грім» (ліворуч) та його ад'ютант

Від лютого 1944 «Грім» — командир сотні. Після того, як Бутковський Іван залишив Україну, ставши керівником місії УПА закордоном, командиром військової округи «Говерла» став Микола Твердохліб. В липні його підвищено до сотника, а в лютому 1945 Твердохліб — командир Карпатської ВО. Ця Військова Округа охоплювала 4 області та 12 тисяч бійців. За визначні здобутки Микола підвищений до майора. Протягом 1944-49 років «Грім» був керівником служби безпеки Карпатського краю.

Група «Говерла» залишилась єдиною на той час Військовою Округою (ВО-4), тому чекісти всіляко намагалися хоч би щось дізнатися про її керівника Миколу Твердохліба та його штаб.

Наміри партійного та військового керівництва СРСР знищити полковника «Грома» уже в перші післявоєнні роки були настільки гіпнотизуючими, що вони видавали бажане за дійсне. В адресованому секретарю ЦК КП/б/У Лазарю Кагановичу донесенні серед інших «переможних» реляцій повідомлялося, що «с 1 января 1946 года по 1 января 1947 года… среди убитих… командующий 4-м округом УПА — „Гром“ и ряд других руководящих лиц». Чутки про його смерть виявилися перебільшеними. Полковник «Грім» ще довгих шість з половиною років вимотував ворогів, котрі явно поспішили з «некрологом».

Проводилися блискучі операції в Яблонові, Богородчанах, Станиславові. Влітку проводився обов'язковий вишкіл. Одним з найважливіших завдань було створення й організація осередку. Вони споруджувались у важкодоступних місцях, в Карпатах, оснащувалися запасними виходами на випадок наскоку ворога. В криївках люди проводили час з кінця жовтня до початку весни, після чого не могли нормально дивитися на сонце, тіло втрачало людську подобу. Для становлення потрібно було 2-3 тижні. Але завдяки вищій меті й усвідомленню своєї ролі в боротьбі за незалежність люди не ламались, а загартовували свій дух. Спорудження криївок вимагало неабиякої майстерності. Вони мала захищати не тільки від ворога, а й від снігопаду, дощу тощо. У криївці могло жити 6-8 чоловік, займалися переважно вишколом та самовдосконаленням. В деяких осередках підпільники складали іспити і проходили вишколи, після яких їм видавалися посвідчення про здатність очолити будь-яку з референтур районного чи надрайонного проводу. Навчали в криївках переважно історію та психологію, а також способи діяльності СБ.

Ось як характеризував провідника «Грома» спецагент МГБ в своєму донесенні:[2]

Агентурне донесення Агент «Крук». Прийняв заступник начальника УМДБ Станіславської області підполковник Костенко. 6 лютого 1950 року. Організаційний референт крайового проводу ОУН «Грім» — Твердохліб Микола, а зараз, очевидно, крайовий провідник Карпатського краю, дуже конспіративна й обережна людина/ У зв’язку з його конспірацією хочу пояснити його тактику і спосіб дії в банді. Основною його особливістю є те, що свої місця переховування він будує окремо, не любить жити у когось... Він щорічно до зими готується окремо і то далеко в горах, де надає перевагу викопаним у землі криївкам. Це він один зі всіх бандитів, які переховуються в Карпатах, на зиму будує криївку під землею. Так він повторює щорічно, щоразу в іншому місці, але ніколи на попередньому. Харчі на зиму заготовлює вже з кінця травня. Заготівлею ні він, ні його бойовики не займаються. Це він доручає тереновим людям, які доставляють йому на певне місце в лісі, а звідти вже на місце доставляють особисто його бойовики/ Через те, що дуже дотримується правил конспірації, а головним чином, що криївки будує здебільшого під землею, його дуже важко ліквідувати. Це дуже хитрий і обережний лис.

Місце загибелі Миколи Твердохліба

За допомогою агентури, провокацій та терору в 50-х роках чекістам вдалось знищення повністю 10 підпільних районів та 10 частково.

Микола Твердохліб разом з коханою Ольгою, штабом та охороною базувався на Рожнятівщині. 12 листопада 1952 року, на Петра і Павла, відбулася остання відправа підпільників з усього краю. Нею керували одні з найславніших командирів УПА — референт СБ «Грім» (М. Твердохліб) та окружний референт «Сокіл» (К. Петер). З цього часу різко змінюється тактика УПА. Полковник «Грім» виступив з промовою до побратимів, де закликав не здаватися і триматися до останнього, висловлюючи надію, що колись Україна таки стане незалежною.

У 1953 році після переходу «Грома» та його штабу до Надвірнянщини, було вирішено збудувати криївку на схилі гори Березовачка. В ній мали жити шестеро чоловік. Це була остання зима славетного полковника «Грома».

17 травня 1954 чекістам вдалось дізнатись місце розташування криївки й оточити її. Полковник відстрілювався від ворога майже день, а потім, знищивши основні документи, застрелився разом із дружиною. Так завершилася доля одного з найвідоміших провідників УПА, вірного сина України Миколи Твердохліба, полковника «Грома».[3]

Книга про полковника Миколу Твердохліба

Кінець 1941 та початок 1942, після поранення, Микола Твердохліб провів у Станиславові, де обвінчався з Ольгою Герасимович. Весь час, відколи Прикарпаття зайняли радянські війська, дружина ділила з Миколою всі труднощі його партизанського життя.

У 1945 народився син Ярема, який був переданий на виховання старшій сестрі Ольги, котра доклала усіх зусиль, щоб дитина виросла здоровою і повноцінною, але так склалися обставини, що Ярема потрапив у дитячий будинок. Співробітникам МДБ було відомо про перебування його батьків у підпіллі і про високу посаду Грома в керівництві УПА. Чекісти пробували зіграти на батьківських почуттях: через «посередників» підкидали їм фотографії сина і пропонували припинити безперспективний опір, гарантуючи життя та зустріч з Яремою. Не важко здогадатися, яких душевних страждань зазнав тоді Микола Твердохліб і особливо мати — Ольга Герасимович, однак здаватися на милість ворога вони, вочевидь, вважали кроком, неможливим за будь-яких обставин. Син виріс і зрозумів мотиви батьківської поведінки. Ярема пишався подвигом своїх батьків, що публічно визнав у перші роки незалежності.

З слів Марії Форович та інших свідків, у сім'ї Твердохліб у 1947 народилася дівчинка, але померла так і не побачивши сонячного світла.

Дружина ж розділила долю чоловіка до кінця. Анна Попович, яка була свідком подій зсередини, згадувала, що облога криївки тривала увесь день, а під вечір, близько 17-ї години, коли стало зрозуміло, що ось-ось почнеться штурм і немає ніякої можливості вирватися з оточення, полковник і Ольга без вагання постановили застрелитися. Грім запропонував Анні вирішувати самій: або наслідувати їхній приклад, або здатися. Вона вибрала останнє. Ольга застрелилася і зразу померла. Грім після пострілу ще мучився і просив дострелити.