Теорія боротьби двох культур
Теорія боротьби двох культур — псевдонаукова теорія другого секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя в 20-х роках в спробі запобігти українізації[1]. Прихильники цієї теорії розглядали українську культуру як відсталу, селянську, заперечували необхідність її розвитку. Прогресивною вважалась російська культура, позаяк «вона пов'язана з прогресивним пролетаріатом і містом».
Історія
Основні положення цієї «теорії» сформулював Петро Струве:
«“великорос” може бути культурним учасником національного життя й освіченою людиною, не розуміючи зовсім малоросійської мови, але “малорос”, який не опанував російської мови - анальфабет у національному й державному відношенні»[1]
Цю точку зору надалі підтримували і більшовики (Г. Зінов’єв, Л. Каменєв, А. Луначарський). Д. Лебедь вважається автором назви «теорія боротьби двох культур» завдяки статті “Деякі питання партійного з’їзду” 17 березня 1923 р. на шпальтах газети “Коммунист”. Він стверджував, що російська культура рано чи пізно переможе, і обов'язок комуністів полягає в тому, щоб підтримати цей «природний процес».
Примітки
- М. Парахіна ТЕОРІЯ «БОРОТЬБИ ДВОХ КУЛЬТУР» — У ПОШУКАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРІОГРАФІЧНОГО КОНСЕНСУСУ (МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ ОДНІЄЇ КОНЦЕПЦІЇ) // Український історичний збірник, Вип. 15, 2012
Див. також
- Українська культура XX — початку XXI століття
Джерела та література
- М. Парахіна ТЕОРІЯ «БОРОТЬБИ ДВОХ КУЛЬТУР» — У ПОШУКАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРІОГРАФІЧНОГО КОНСЕНСУСУ (МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ ОДНІЄЇ КОНЦЕПЦІЇ) // Український історичний збірник, Вип. 15, 2012
Посилання
- О. А. Кручек. Ідеологічне підгрунтя більшовицької культурної політики в Україні в 1920—1923 рр. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. — 2010. — Вип. 17. — С. 55-61
- Пролетарська культура // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1513-1514. — 1000 екз.