Тео де Йонг

У дорослому футболі дебютував 1966 року виступами за команду «Блау-Віт», в якій провів чотири сезони у другому за рівнем дивізіоні країни.

Протягом 1970—1972 років захищав кольори команди вищого дивізіону «Неймеген».

Тео де Йонг у 1972 році.

Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Феєнорд», до складу якого приєднався 1972 року. Відіграв за команду з Роттердама наступні п'ять сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Феєнорда», був основним гравцем команди і одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,37 голу за гру першості. За цей час виборов титул чемпіона Нідерландів, а також став володарем Кубка УЄФА, здолавши у фіналі 1974 року англійський «Тоттенгем Готспур».

1977 року уклав контракт з клубом «Рода», у складі якого провів наступні чотири роки своєї кар'єри гравця. Граючи у складі «Роди» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди і був серед найкращих голеадорів, відзначаючись забитим голом в середньому щонайменше у кожній третій грі чемпіонату.

Протягом 1981—1983 років захищав кольори гонконзького клубу «Сейко», з яким у обох сезонах вигравав титул чемпіона Гонконгу.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Ден Босх», за який виступав протягом сезону 1983/84 років.

16 лютого 1972 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Нідерландів в товариському матчі проти збірної Греції, що завершився з рахунком 5:0.

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1974 року у ФРН, на якому зіграв у чотирьох матчах своєї збірної, в тому числі і в програному фіналі, завоювавши срібні медалі і забив гол у ворота збірної Болгарії на першому груповому етапі.

Свій останній виступ за збірну провів у товариському матчі проти збірної Швейцарії 9 жовтня 1974 року, той матч завершився перемогою голландців з рахунком 1:0. Всього ж протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 3 роки, провів у формі головної команди країни 15 матчів, забивши 3 голи[1].

Після завершення кар'єри гравця залишився у клубі «Ден Босх», де став працювати у тренерському штабі, а 1986 року став головним тренером команди. У першому сезоні клуб закінчив на 10-му місці в Ередивізі, після чого він двічі закінчив на високому 7-му місці.

У березні 1989 року Тео підписав контракт із «Зволле»[2], однак наприкінці сезону клуб вилетів з вищого дивізіону, через що де Йонг став працювати з командою в Еерстедивізі. У наступні три сезони Де Йонг закінчував з командою внизу другого дивізіону. Незважаючи на погані результати, клуб був задоволений тренером і коли де Йонг вирішив перейти в «Камбюр» зі свого рідного міста Леуварден в 1992 році, клуб «Зволле» вимагав виплати компенсації. Врешті-решт перехід відбувся лише після того, як сам Де Йонг заплатив одноразову суму 50 тис. гульденів (близько 22,5 тис. євро)[3][4].

У першому сезоні «Камбюр» зайняв 14 місце в Ередивізі і зберіг прописку в еліті, втім наступний сезон клуб розпочав вкрай невдало, здобувши лише два очки за перші дев'ять турів, після чого Тео був звільнений[5].

1995 року став головним тренером команди «Віллем II»[6], втім вже 19 березня 1996 року де Йонг покинув команду з Тілбурга[7]. Незабаром після звільнення Де Йонг був призначений радником і скаутом у клубі «Де Графсхап»[8], а у 1998 році він перейшов у «Ден Босх»[9], де виконував ту ж саму функцію. У 1999 році він коротко тренував клуб «Тімаріт Оулу», який виступав у другому дивізіоні Фінляндії[10].

Згодом протягом 2001—2002 років очолював тренерський штаб клубу «Гоу Егед Іглз»[11], після чого знову відправився за кордон і став спочатку асистентом Арі Гана у збірній Китаю[12], а потім асистентом Лео Бенгаккера у збірній Тринідад і Тобаго[13]. З 2006 року знову працював у штабі Гана, спочатку у іранському «Персеполісі»[14], а потім у збірній Камеруну[15].

У 2007 році він повернувся до Ірану, де став помічником тренера Самада Марфаві в клубі «Естеглал»[16], а потім працював в іншому місцевому клубі «Стіл Азін»[17]. Після цього де Йонг повернувся до співпраці з Арі Ганом, входячи до його штабу у збірній Албанії[18], а потім у китайських клубах «Чунцін Ліфань» та «Тяньцзінь Теда»[19].

У квітні 2010 року де Йонг повернувся до Нідерландів, щоб стати головним тренером клубу «Віллем II» із завданням зберегти команду від вильоту[20]. Клуб зайняв передостаннє 17 місце, втім завдяки перемозі в матчах плей-оф зберіг команді прописку в еліті[21]. Після цього він залишився працювати у клубі як скаут[22]. У березні 2011 року Тео пішов у відставку з цієї посади, оскільки більше не міг поєднувати її з іншими посадами, які він обіймав за кордоном[23].

У червні 2016 року де Йонг став головним тренером нігерійського клубу «Ікороду Юнайтед»[24].

• Чемпіон Нідерландів (1):

«Феєнорд»: 1973–74

• Володар Кубка УЄФА (1):

«Феєнорд»: 1973–74

Син Тео, Дейв де Йонг, також був футболістом.

• Тео де Йонг на сайті ФІФА (англ.)

• Тео де Йонг на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)
• Тео де Йонг на сайті Eu-football.info (англ.)
• Тео де Йонг на сайті National-Football-Teams.com (англ.)