Тетерук Андрій Анатолійович

Народився 15 травня 1973 року у Вінниці. 1990-го року закінчив місцеву середню школу № 12. З 1990 по 1994 рік навчався у МВВКУ.

Після навчання у військовому училищі служив п'ять років за контрактом у російській армії на Далекому Сході. Служив на посадах командира взводу, командира мотострілецької роти та командира розвідувальної роти.

У 1999 році прийняв українське громадянство і переїхав до України, де розпочав кар'єру військового в частині 3028 (м. Калинівка, Вінницька область). Пройшов шлях від командира взводу вогневої підтримки до командира роти спеціального призначення. Був старшим помічником начальника штабу, заступником начальника штабу.

У жовтні 2003 року проходив стажування в поліцейській академії ім. Хосні Мубарака (Єгипет), де пройшов підготовку на курсі по боротьбі з міжнародним тероризмом. У 2004–05 рр. перебував у складі миротворчої місії у Косові. Був заступником командира, начальником штабу спеціального миротворчого підрозділу МВС України.

2006—2007 рік — друга миротворча місія в Косові, по завершенню якої вийшов на пенсію й очолив відділ безпеки одного з торговельних центрів у Києві.

У 2011 році закінчив Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету. Спеціальність — менеджмент організації. Після отримання другої вищої освіти заснував власну компанію ТОВ «ВП Спецтехніка» з виготовлення паливозаправників[2].

Політична кар'єра

ВРУ, 2015

У серпні 2014 року разом із іншими провідними командирами добровольчих батальйонів, створених в Україні на початку війни, (командир батальйону «Азов» Андрій Білецький, батальйону «Дніпро-1» — Юрій Береза, батальйону «Київ-1» — Євген Дейдей, батальйону «Артемівськ» — Костянтин Матейченко та інші) увійшов до складу Військової ради політичної партії «Народного фронту»  — спеціального органу, покликаного розробити пропозиції щодо зміцнення системи оборони країни[3].

На позачергових виборах до Верховної Ради України 2014 року обраний народним депутатом України 8-го скликання за партійним списком (№ 5 у списку) від Народного фронту[4].

Кандидат у народні депутати від партії «Українська Стратегія Гройсмана» на парламентських виборах 2019 року, № 8 у списку.[5][6]

На початку березня 2014 року, у відповідь на анексію Криму Росією, записався добровольцем у військкоматі. 23 травня 2014 року Андрій Тетерук був призначений командиром батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець» ГУ МВС України в Київській області. До складу батальйону увійшли професійні військові — ветерани миротворчих місій зі значним досвідом участі у закордонних миротворчих операціях[7]. 11 липня 2014 року батальйон «Миротворець» був командирований до зони проведення АТО[8].

Під час облоги урядових військ під Іловайськом з'явилася хибна інформація про загибель Андрія Тетерука. Насправді командир батальйону разом із 70 бійцями наступного дня вийшли з «Іловайського котла»[9][10]. В Іловайську батальйон «Миротворець» п'ять днів утримував один із ключових пунктів — вагонне депо. Командир батальйону Андрій Тетерук під час обміну бойовим досвідом із керівництвом новоствореного батальйону «Донбас» наголосив на основних тактичних помилках, яких припускаються бійці, задіяні в Антитерористичній операції на Донбасі, а саме — використання мобільних телефонів у зоні бойових дій, ведення хаотичної стрілянини та порушення правил поводження з вогнепальною зброєю[11].

У верховній раді 8 скликання обіймав посаду Голови підкомітету з питань соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. Був членом Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин конфлікту в Закарпатській області, Української частини Парламентської асамблеї України і Республіки Польща, а також членом груп з міжпарламентських зв'язків з Державами Катар, Литовською Республікою, Канадою, Ізраїль, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Федеративною Республікою Німеччина.[12]

У 2014 році став одним із співавторів Законопроекту «про визнання самопроголошених організацій „Донецька народна республіка“ та „Луганська народна республіка“ терористичними організаціями»[13], в якому зокрема передбачалося «вжити до самопроголошених організацій „Донецька народна республіка“ та „Луганська народна республіка“ […] всіх заходів для припинення їх діяльності»[14].

Одружений, батько двох дітей.

• Орден Богдана Хмельницького III ступеня (29 вересня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[20]
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу[21]
• Медаль за миротворчу місію ООН у Косово (UNMIK)