Товарний дефіцит в СРСР
Товарний дефіцит в СРСР — хронічна нестача окремих товарів і послуг в СРСР, економічне і соціальне явище, притаманне радянській плановій економіці. Товарний дефіцит існував протягом всієї історії існування СРСР.
Причини виникнення товарного дефіциту
Дефіцит в СРСР формувався в результаті впливу на пропозицію і попит товарів цілого ряду факторів, таких як:
- плановий характер економіки, при якій обсяги виробництва і номенклатура товарів та послуг визначалися сталими планами, а не ситуацією на ринку, яка постійно змінювалася;
- директивне формування цін на окремі товари, за яких їх виробництво ставало невигідним;
- непрогнозований вплив на попит окремих культурних явищ на «заході»;
- неконвертованість грошової одиниці;
- закритість радянської економіки;
- невідповідність обсягів виробництва товарів споживання (група Б) відносно засобів виробництва (група А);
- загальна технологічна відсталість.
Перманентний вплив цих факторів постійно призводив на нестачу товарів для населення, а також народного господарства — сільгосп- та промислових підприємств.
Структура дефіциту
Побутовий дефіцит
В категорію дефіцитних для населення в різний час потрапляли житло та окремі категорії товарів, таких як продовольчі товари, автомобілі, електронні прилади, взуття, шпалери, туалетний папір тощо. Побутовий дефіцит неодноразово призводив до введення карткової системи на розподіл товарів.
Промисловий дефіцит
Окрім населення з постійним дефіцитом стикались сільгосп- та промислові підприємства. В категорію дефіцитних для підприємств в різний час потрапляли комбікорми, машини, верстати, прилади тощо. Промисловий дефіцит призвів до формування в СРСР системи лімітів на отримання сировини, обладнання, послуг і навіть робочої сили.
Історія дефіциту
Дефіцит з 1980 і до розпаду СРСР
З кінця 1970-х років в СРСР почав проявлятися гострий дефіцит продуктів харчування, зокрема — ковбаси, м'яса, гречки. На окремих підприємствах у цей час були організовані заходи для забезпечення цими продуктами своїх співробітників. Практикувалося придбання продуктів у столиці і великих містах під час відряджень, поїздок на відпочинок тощо, а також по знайомству. Окремі підприємствами напередодні свят влаштовували спеціальні поїздки в Москву та інші великі міста за продуктами. Виникли так звані «ковбасні електрички», якими з найближчих до столиці міст курсували покупці.
В цей же час стали з'являтися кооперативні магазини від сільськогосподарських підприємств, де ця продукція продавалася за завищеною приблизно вдвічі ціною (як приклад, державна ціна м'яса становила близько 1.70—1.90 руб/кг, в кооперативних магазинах воно коштувало 3.30—3.60), але за відносно низької зарплатні достатку все одно не спостерігалося. Дефіцит м'ясних продуктів не відчувався в Москві, містах-героях (Ленінград, Київ, Одеса, Мінськ, Севастополь та інші), окремих північних містах, районах будівництва АЕС тощо. Ці міста також стали донорами продуктів для приїжджих.
Дефіцит у культурі
У свідомості радянських людей
Наявність хронічного дефіциту призвела до формування у радянських людей потреби постійно створювати запаси, коли окремі продукти харчування купували мішками, а балкони та лоджії перетворювалися на місця зберігання непотребу — на відміну від розвинутих країн, де балкони є місцями відпочинку.
Хронічний дефіцит також призвів до виникнення специфічних відносин між людьми та, навіть, підприємствами. З'явились спекулянти, які перепродавали дефіцитні товари з націнкою та підприємства, які «обмінювали» окремі товари та послуги на дефіцитні, що, загалом, неможливо у країнах з розвинутими ринковими відносинами.
Дефіцит також сприяв формуванню відносин між працедавцем та робітником, наближених до кріпацтва — черги на житло та автомобілі міцно утримували працівників від звільнення.
Для подолання побутового дефіциту в СРСР були створені спеціалізовані магазини (на кшталт «Берізка») та продуктові «пайки», які продавались на підприємствах і лише їх працівникам.
В літературі
Аркадій Райкін (Дифисыт, вкус спицифисский), Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита» (житлове питання), «штовхач» (рос. «толкач»), Роман Карцев і Віктор Ільченко (Склад)
В кіно
- «Живіть в радості» (1978) — сільський винахідник їде до райцентру шукати мостобудівну техніку для будівництва моста і потрапляє до рук шахраїв.
- «Іван Васильович змінює професію» (1973) — інженер Шурик купує радіодеталі у спекулянта, оскільки в торговій мережі їх купити неможливо.
- «Москва сльозам не вірить» (1979) — в першій серії Антон, заступник начальника Главку, пригощає героїнь дефіцитними консервами, у другій героїня вимагає подолати нестачу цистерн.