Тодор Павлов
Тодор Димитров Павлов (14 лютого 1890, Штип, Османська імперія — 8 травня 1977, Софія, Болгарія) — болгарський філософ, академік, політик який стояв на позиціях марксизму.
| Тодор Павлов | |
|---|---|
 Тодор Павлов | |
| Регент Болгарії | |
| 9 вересня 1944 року — 15 вересня 1946 року | |
| Монарх | Симеон II |
| Попередник |
Кирил, князь Преславський Богдан Філов Никола Михов |
| Наступник | монархію скасовано |
| Президент Болгарської академії наук | |
| 1947 — 1962 | |
| Попередник | Димитар Міхалчев |
| Наступник | Михаїл Крастанов |
| Народився |
14 лютого 1890 Штип, Османська імперія, (нині Північна Македонія) |
| Помер |
8 травня 1977 (87 років) Софія, Народна Республіка Болгарія |
| Відомий як | політик, філософ, літературний критик, aesthetician, журналіст, публіцист, педагог |
| Місце роботи | Софійський університет Святого Климента Охридського |
| Країна | Болгарія |
| Національність | болгари |
| Освіта | Софійський університет Святого Климента Охридського |
| Діти | Vera Pavlovad |
| Нагороди | |
Біографія
Народився в сім'ї вчителя. Батько Димитр Павлов Грозданов видатний громадський діяч і церковний співочий, делегат Першого болгарського церковно-народного собору. Збереглися тексти духовних пісень записані з його голосу. Із 1900 року родина Павлових жила в Софії. Закінчив філософський і педагогічний факультет Софійського університету, був учителем. За комуністичну діяльність піддавався репресіям.
У 1932-36 рр. — декан факультету Інституту червоної професури в Москві. У 1936 повернувся до Болгарії. Під час війни був ув'язнений у концтаборі, звільнений в 1943 р
Після комуністичного перевороту в 1944—1946 рр. — член регентського ради, яка керувала країною при малолітньому царі Симеоні II.
Автор праць з історичного матеріалізму і естетики. Президент (1947—1962), потім — почесний президент Болгарської АН, Герой НРБ, двічі Герой Соціалістичної Праці НРБ . З 12 червня 1947 року — іноземний член-кореспондент АН СРСР у відділенні літератури та мови (спеціальність — історія, література, філософія).
Сприяв прийняттю «теорії відображення» в якості основи проблеми пізнання в СРСР і Болгарії. Погляди Павлова викладені в однойменній праці (1936) і являють собою розвиток концепції В. І. Леніна і Дені Дідро.
Реабілітував в марксизмі поняття «ідеального». Досліджував проблему співвідношення філософії до інших наук, естетики. Павлову належать дослідження про естетичні погляди Платона і Аристотеля, Канта і Гегеля, Шиллера, Спенсера, Бергсона, Чернишевського. У літературно-критичних статтях розглядав творчість болгарських (Ботев, Вазов, Яворів, Людмил Стоянов, Любомир Левчій), російських (Лев Толстой, Горький, Шолохов, Маяковський), західних (Шекспір, Ібсен) письменників. Захищав соцреалізм від нападок ревізіоністів. Переклав на болгарську мову «Капітал» Карла Маркса. Полемізував з фрейдизмом, позитивізмом, ремкеанством — болгарськими послідовниками німецького філософа Іоганеса Ремке.
Заперечував загальні поняття в філософії. Наприклад, вважав, що не існує «людини» як такої, а є чоловіки і жінки. Підтримував соціологію і футурологію, рух есперанто.
У спогадах Желя Жельова, майбутнього президента Болгарії, Павлов постає послідовним сталіністом .
Посилання
- Павлов Тодор Димитров
- Персональна сторінка Тодора Димитрова (Федора Дмитриевича) Павлова (псевдоним П.Досев) на офіційному сайті РАН (рос.)