Трапеція Оріона
Трапеція Оріона, або Скупчення Трапеція Оріона — компактне Розсіяне скупчення зір, що розташоване у самому серці Туманності Оріона.
| Розсіяне скупчення | Зоряні скупчення |
|---|---|
 Трапеція Оріона в оптичному (ліворуч) та інфрачервоному світлі (праворуч) відзнята космічним телескопом Хаббл. Фото НАСА. інфрачервоному світлі (праворуч) відзнята космічним телескопом Хаббл. Фото НАСА. | |
| Історія дослідження | |
| Відкривач | Галілео Галілей |
| Дата відкриття | 4 лютого 1617 |
| Позначення | |
| Дані спостережень (Епоха J2000) | |
| Клас | ? |
| Пряме піднесення | 05h 35.4m |
| Схилення | −05° 27′ |
| Відстань | 1.6 тисяч св. років 490 пс пк |
| Видима зоряна величина (V) |
4.0 |
| Видимі розміри (V) | 47 кутових секунд |
| Сузір'я | Оріон |
| Фізичні характеристики | |
| Маса | ? кг (? M☉) |
| Радіус | 10 св.р. |
| VHB | ? |
| Абсолютна зоряна величина (V) |
|
| Приблизний вік | 3 × 105 років |
| Інші властивості | |
Відкриття
Скупчення відкрив Галілео Галілеем 4 лютого 1617 року, коли замалював відносне розташування трьох зір трапеції (A, C, D), не звертаючи уваги на навколишню туманність.[1][2] Про існування четвертої компоненти (B) було повідомлено відразу кількома спостерігачами у 1673 році. Інші компоненти скупчення були відкриті пізніше. На 1888 рік було відомо, що скупчення налічує вісім компонент, кілька з яких утворюють подвійні зорі.
На сьогоднішній день, спостерігаючи небо в аматорський телескоп з апертурою 12-15 см при гарному небі можна вирізнити до шести зір даного скупчення.[3]
Фізичні характеристики
Трапеція Оріона є досить молодим розсіяним скупченням, що народилося безпосередньо в Туманності Оріона. П'ять найбільших зір мають масу близько 15—30 M☉. Вони розташовані в межах сфери діаметром близько 1,5 світлових років і дають основний вклад в освітлення оточуючої їх туманності. За своїми кінематичними характеристиками Трапецію Оріона можна розглядати як складову значно більшого скупчення — Туманності Оріона, яке має в діаметрі 20 світлових років і містить близько 2000 зір.
Інфрачервоні зображення Трапеції Оріона дають можливість краще побачити газопилові хмари Туманності Оріона й виявити розташування багатьох інших компонент скупчення. Більше половини зір у межах цього скупчення утворилися «нещодавно» й мають протопланетні диски, з яких згодом можуть утворитися планетні системи. У межах скупчення астрономи виявили також кілька коричневих карликів зі значним власним рухом, достатнім, щоб залишити скупчення.
Ідентифікування
Найлегше ототожнити скупчення можна за чотирма його найяскравішими зорями: їх позначають A, B, C та D (у порядку зростання їх прямого піднесення), вони утворюють чотирикутник у вигляді трапеції. Найяскравішою з них є зоря C з видимою величиною 5,13, що відома як Θ1 Оріона C. Компоненти A та B, як виявилось, є затемнювано подвіними зорями.
Галерея
Ототожнення зір у Трапеції Оріона
В даній області Туманності Оріона можна спостерігати «бульбашки» та «арки» сформовані в процесі народження зір Трапеції Оріона, коли випромінювання, потоки заряджених частинок та викинутого зорями газу «видували» газ та пил з околиць зір створюючи у міжзоряному просторі бульбашкоподібні форми.
Одним з компонентів кластера (Theta1 Orionis F, внизу зліва) є подвійна зоря.[4]
Фото Туманності Оріона зроблене Chandra X-ray Observatory.
Більша деталізація ядра туманності, що показує трапецію в контексті навколишніх туманностей.
Ядро туманності з усіма ідентифікованими зорями.
Примітки
- Галілео Галілей (1610). Siderius Nuncius (лат.). Венеція. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 18 жовтня 2019.
- Том Поп та Джім Мошер (17 березня 2006). Вебсторінка телескопу Галілея. Архів оригіналу за 30 січня 2008. «Читачі дивувалися з того, що в своїх текстах Галілео Галілей не згадав про існування туманності, яка оточує ці зорі й відома зараз як M42... Як сам Галілей згодом пояснював в Sidereus Nuncius, він вважав, що коли неозброєним оком ми бачимо туманність, а в його телескоп вона виявляється скупченням зір, то, відповідно, туманність, яку видно в його телескоп, також може виявитися скупченням зір, якщо спостерігати її в більший телескоп. Тобто, будь-які дифузні об'єкти, видимі у телескоп, він пояснював недоліками (обмеженнями) телескопу. Тому він не надавав їм якогось значення й не вважав за потрібне їх описувати.»
- Lodriguss, Jerry. The Trapezium, Theta Orionis. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 6 вересня 2011.
- First Light For Future Black Hole Probe. Процитовано 15 січня 2016.
Для додаткового читання
- Lada, E. A.; et al. (1996). Навколозоряні диски у скупченні Трапеції Оріона. Bulletin of the American Astronomical Society 28: 1342. Bibcode:1996AAS...189.5301L.
- Poveda, Arcadio; et al. (2005). Низькомасивні зорі, що покидають скупчення Трапеція Оріона. Astrophysical Journal 627 (1): L61–L64. Bibcode:2005ApJ...627L..61P. arXiv:astro-ph/0506002. doi:10.1086/432053.
Посилання
- Обсерваторія Чандра відкрила гарячі зорі в Трапеції Оріона, MIT Прес-реліз, 2000. (англ.)
- Детальний опис Трапеції Оріона (англ.)
- Астрономічне зображення Дня - В центрі Трапеції Оріона 2 березня 2003