Трикутне крило

Модель DFS 39 Александра Ліппіша

Ідея трикутного крила, в конфігурації «безхвостої дельти», тобто без горизонтального стабілізатора, була розроблена німецьким інженером Александром Ліппішем[1] незадовго до Другої світової війни, хоча цей проект і не був прийнятий у виробництво. Ліппіш також визначив, що трикутне крило може бути застосоване при створені надзвукового літака. Після війни Ліппіш переїхав до США, де працював в компанії Convair, а літаки на основі трикутного крила стали найпоширенішими моделями надзвукових літаків Convair, а після неї й Dassault (Франція).

Багато літаків інших країн також будувалися на основі трикутного крила, зокрема британський бомбардувальник Avro Vulcan. Пізніше «безхвоста дельта» була змінена до конфігурації із стабілізатором, що додавало маневреності, перші літаки такого типу були розроблені ЦАГИ (СРСР). Таку ж конфігурацію мали виницувачі МіГ-21 і Су-9/Су-11/Су-15.

Трикутне крило жорсткіше і легше прямого та стрілоподібного крил (при однакових інщих параметрах: 8-11% в порівнянні з 12-15% злітної маси літака). Завдяки великій хорді в кореневому перерізі в ньому можливе використання профілів меншою відносної товщини для передачі навантажень на фюзеляж.

Недоліками трикутного крила є залежність аеродинамічних характеристик від швидкості польоту, відносно більший опір і різке падіння аеродинамічної якості при зміні кута атаки (на характерних для приземлення кутах атаки коефіцієнт підйомної сили трикутного крила на 30-40% менше, ніж у прямого).

• Літаюче крило