Туарезькі мови

Туаре́зькі мо́ви (також південноберберські мови, тамашек; тифінаг: ⵜⴰⵎⴰⵌⴰⵆ) — мови туарегів, одна з п'яти гілок берберської підсім'ї, що входить в Афразійську макросім'ю мов. Поширені в центральній Сахарі на території таких держав, як Алжир, Малі, Нігер, Буркіна-Фасо, Нігерія, частково в Лівії та Чаді[1]. Загальна кількість мовців оцінюється в 1,9 млн осіб (2005).[2]

Туарезькі мови
Поширена в Алжир, Малі, Нігер, Буркіна-Фасо, Нігерія, Лівія, Чад
Регіон Сахара
Носії 1,9 млн (2005)
Писемність тифінаг
Офіційний статус
Регулює Direction Nationale de l'Alphabétisation Fonctionnelle et de la Linguistique Appliquéed
Коди мови
ISO 639-2 tmh
ISO 639-3 tmh

У складі туарезького мовної гілки виділяють три групи: північну, південно-західну та південно-східну. Іноді всі туарезькі ідіоми розглядаються як єдина мова[2]. У довіднику мов світу Ethnologue туарезькі ідіоми (тамашек) позначені терміном «макромова»[3]. Назва тамашек застосовується як для всього туарезького ареалу, так і для групи мов/діалектів його південно-західної частини[4].

Класифікація

Виділення туарезької (південної берберської) гілки мов є загальновизнаним[2].

Туарезькі мови ділять на три групи. Назви цих груп пов'язані з географічним розташуванням ареалів носіїв мов: північна, південно-західний та південно-східна групи. Поряд з ними існують назви, пов'язані з рефлексом туарезької приголосної *z (зокрема, в самоназві народу *tămāzəq): ha (тамахак, північна група) sha (тамашек, південно-західна група) та za (тамажек, південно-східна група). Деякі вчені розглядають туарезькі ідіоми, як діалекти однієї мови, які сильно розійшлися. У той же час дані лексикостатистики дозволяють виділити в туарезькій гілці як мінімум 4 самостійних мови[2]:

  • Північнотуарезька група (76 тис. осіб): західнотамахська (ахне, тайток, ахаггар, іссакамарен) і східнотамахська (гхат, ажжер, урагхен, тімасинін, імангхассатен);
  • Південно-західна група (представлена ​​однією мовою тамашек) (480 тис. осіб): тадгхак, танеслемт, Іда у сак, кель арокас;
  • південно-східна туарезька група (1,3 млн осіб): тауллеммет (західна, східна), аїр (таярт).

Ареал і чисельність
Ареал туарезьких мов на мапі Західної Африки

Носії мов південоберберської групи — туареги (близько 1,9 млн осіб) — живуть у великих районах пустелі Сахара — в Алжирі, Лівії (західний Феццан), Нігері (плато Аїр), Малі (плато Адрар-Іфорас, долина річки Нігер), Нігерії та Буркіна-Фасо (район Дорі)[2][5].

Писемність

У північних мов поширене арабське письмо і берберське письмо тифінаг, що походить від давньолівійського письма (єдина споконвічна берберська абетка, яку зберегли до наших днів туареги Сахари) — в Нігері відоме під назвою щифінаг, в південно-східних і південно-західних мовах застосовується латиниця і тифінаг.

В даний час використовуються дві різні абетки для туарезьких мов, створені на основі латиниці — в Малі і в Нігері.

Туарезька абетка Малі була прийнята в 1967 році і реформована в 1982 році:

Aa Ăă Bb Dd Ḍḍ Ee Ǝә Ff Gg Ɣɣ Hh Ḥḥ Ii Jj Kk Ll Ḷḷ Mm Nn Ŋŋ Oo Qq Rr Ss Ṣṣ Šš Tt Ṭṭ Uu Ww Xx Yy Zz Žž Ẓẓ ʔ

У Нігері туарезька абетка була затверджена в 1999 році:

Aa Ăă Ǝә Bb Сс Dd Ḍḍ Ee Ff Gg Ğğ Hh Ii Jj ǰ Ɣɣ Kk Ll Ḷḷ Mm Nn Ŋŋ Oo Qq Rr Ss Ṣṣ Šš Tt Ṭṭ Uu Ww Xx Yy Zz Ẓẓ

Примітки
  1. Айхенвальд А. Ю., Мілітарев А. Ю. Туарезькі мови мови // Лингвистический энциклопедический словарь / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2. (рос.)
  2. Коряков Ю. Б. Реестр берберо-гуанчских языков (html). Реестр языков мира С. 9—11. Lingvarium. (Проверено 25 ноября 2016)
  3. Lewis, M. Paul, Gary F. Simons, Charles D. Fennig, ред. (2016). Tamasheq. Southern. Ethnologue: Languages of the World (19th Edition) (англ.). Dallas: SIL International. Архів оригіналу за 11 грудня 2016.(Перевірено 10 грудня 2016)
  4. Lewis, M. Paul, Gary F. Simons, Charles D. Fennig, ред. (2016). Tamasheq. A language of Mali. Ethnologue: Languages of the World (19th Edition) (англ.). Dallas: SIL International.(Перевірено 25 листопада 2016)
  5. Мілітарев А. Ю. берберо-лівійські мови // Лингвистический энциклопедический словарь / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.