Туран-шах II

Походив з династії Сельджукидів. Син Тогрул-шаха, султана Кермана і Оману, та Рукні-хатун з роду Сельджукидів. Про дату народження відсутні відомості. Після смерті батька у 1170 році та початку боротьби за трон між братами Бахрам-шахом і Арслан-шахом також вступив у суперечку. Дістав підтримку атабеків Фарсу, завдяки чому закріпився у місті Сірджан (південний захід султанату). Втім, невдовзі зазнав поразки від Арслан-шаха II й вимушений був тікати до Ширазу. Нова спроба отримати частину батьківської спадщини також виявилася невдалою. Слідом за цим до 1175 року туран-шах перебував у Ширазі, де спостерігав за боротьбою за владу в Кермані.

У 1176 році з військом Салгуридів, правителів Фарсу, Туран-шах виступив проти Арслан-шаха II. Невдовзі на бік туран-шаха перейшли гулями колишнього султана бахрам-шаха. В результаті у 1177 році було переможено Арслан-шаха II, який загинув (або його було вбито). Туран-шах став новим султаном Керману.

Новий володар виявився досить заслабким: доволі швидко влада опинилася у військовиків, емірів та шихнасів (на кшталт військових губернаторів в містах), що негативно позначилося на політичний та військовій потузі держави. Водночас дедалі більшого впливу набували правителі Фарсу, яким у керування було передано місто Сірджан та важливу фортецю Фург. При цьому тривала боротьба за владу негативно вплинула на ремісництво та караванні шляхи, багато караван-сараїв було зруйновано або занедбано.

У 1179 році в межі султанату почалися переселятися огузи з Хорасану. Водночас в областях Мерву та Балху почалися нестачі харчів. Після поразки від Султан-шаха з династії Хорезмшахів огузи на чолі із Сесамом, булаком і Кайсар-беком з 5000 кибитками огузи прибули до Керманського султанату. Їхні загони дійшли до міст Зеренд і Багін, сплюндрувавши околиці. Текелле, атабек Фарса, на заклик Туран-шаха II приєднався до об'єднаного війська, що рушило проти огузів. Втім, у вирішальній битві 1179 року в Гармсірі (області на північному сході держави — сучасний південний Афганістан, провінція Гільменд) керманське військо зазнало нищівної поразки, після чого було пограбовано чималі території султанату. Це в свою чергу призвело до голоду 1180 року, від якого страждали навіть мешканці столиці — Бердасиру.

У 1181 році огузи знову вдерлися до Керману, сплюндрувавши значні області. Вони стали також стягувати з мешканців данину харчами та грішми. Все це ще більше підірвало можливості Туран-шаха II чинити спротив. При цьому фактично всевладними стали еміри, сардсіри (намісники) та місцеві хани. Доволі швидко султан втратив будь-яку владу. Він намагався домовитися з огузами щодо відновлення влади, придушення незалежних правителів в обмін на розподіл влади. Втім, 1183 року його вбили заколотники-еміри на чолі із Зафіром Мухаммедом, підлеглим Кутб ад-Діна Мухаммеда бен Бузкуша (атабека колишнього султана Арслан-шаха II) . Невдовзі після цього Бердасир захопили огузи. Боротьбу продовжив небіж загиблого — Мухаммед-шах II.

• Агаджанов С. Г. Очерки истории огузов и туркмен Средней Азии IX—XIII вв. — Ашхабад: Илым, 1969. — С. 242—243 (рос.)
• Bosworth, C. E., van Donzel E. u.a.: The Encyclopaedia of Islam. Volume V, Leiden 1980 — S. 160
• Bosworth C. E. The new Islamic dynasties. A chronological and genealogical manual. N.Y., 1996. Р. 185—186.