Тіна Ансельмі

Ансельмі народилася у Кастельфранко Венето, Тревізо. Батько був помічником фармацевта, а мати, разом із бабусею, керували корчмою.[4]

Дівчина навчалалася спочатку в місцевій середній школі, а потім у викладацькому інституті в Бассано дель Граппа. У вересні 1944 року нацистські солдати змусили її та групу інших студентів стати свідками повішення групи з 31 молодих партизанів.[5] В результаті, вона приєдналася до італійського руху Опору і ввійшла до складу бригади Чезаре Баттісті. Того ж самого року Тіна також вступила до партії Християнської демократії. Після Другої світової війни вона вивчала літературу в Міланському католицькому університеті та почала працювати вчителем початкової школи.[4]

Тіна Ансельмі — політичний діяч. 1989 рік

Працюючи вчителем, Ансельмі займала посади у християнських профспілках, зокрема у профспілці початкових вчителів 1948—55 років.[4] У 1959 році вона приєдналася до національної ради Партії християнської демократії, де була заступником лідера партії в 1968—92 роках.[6] У 1963 році її обрали на посаду віце-президентом Жіночої ради Європейського Союзу. З 1958 по 1964 роки вона очолювала молодіжні програми партії «Християнська демократія».

З 1968 по 1987 роки Тіна Ансельмі була депутатом Палати депутатів Італії. Вона тричі обіймала посаду заступника департаменту праці та соціальних служб, і в 1976 році стала першою жінкою, яка входила до складу італійського кабінету, яку при цьому обрав Джуліо Андреотті — міністр праці та соціального захисту. Цю посаду вона обіймала з 1976 ро 1979 роки.[7] З 1978 по 1979 роки вона обіймала посаду міністра охорони здоров'я.[5]

Ансельмі відома своєю головною прихильністю італійських законів щодо рівних можливостей — справа, яку вона завжди виборювала у своєму політичному житті. Наприклад, у 1977 році вона запровадила законопроект, який визнавав батьків первинними вихователями своїх дітей.[7] Того ж року було прийнято основний закон про гендерний паритет в умовах зайнятості, головним прихильником якого стала Ансельмі.[8] Вона очолювала Національну комісію з рівних можливостей до 1994 року і зробила величезний внесок у запровадженні Національної служби охорони здоров'я Італії.[5]

У 1981 році вона очолила Парламентську розслідувальну комісію стосовно незаконної масонської ложі P2: ложа в той час вважалася загрозою для суспільства. Ансельмі скала остаточний звіт комісії, який був затверджений у 1984 році, і діяльність ложі припинилася наступного року.[5][9]

Ансельмі була головою комісії по розслідуванні роботи італійських солдатів у Сомалі та національної комісії з питань наслідків законів для італійської єврейської громади. Тіна стала почесним віце-президентом Національного інституту історії визвольного руху в Італії.[10]

Пізніше вона почала описувати свій досвід в Опорі: у 2003 році вона написала «Zia, cos'è la Resistenza?» (Тітка, що таке опір?) — книга, яка зображує італійський опір для молодих людей.[11][12]

У 2004 році вона написала другу книгу для молоді під назвою «Bella ciao: la resistenza raccontata ai ragazzi» (Хей прекрасні: Опір пояснили для дітей)[13].

У 2006 році вона опублікувала свій спогад разом з Анною Вінчі під назвою «Storia Di Una Passione Politica» (Історія пристрасті до політики).[14]

Тіна Ансельмі померла вдома в Кастельфранко Венето, Тревізо, 31 жовтня 2016 року, у віці 89 років.[5]

• Тіна Ансельмі на радіо «Радикале»