Уділ
Уді́л, удільне князівство — адміністративно-територіальна одиниця у Давній Русі, яка виникла внаслідок поділу більших князівств — Галицько-Волинського, Чернігівського та ін., що було узаконено на княжому з'їзді в Любечі 1097. Удільні князівства, відповідно, поділялись на менші уділи. Територія удільного князівства являла собою територіальне володіння під управлінням князя. Удільні князівства часто вели між собою війни.
На теперішніх українсько-білоруських землях у Великому князівстві Литовському удільні князівства існували до 16 ст.
На землях сучасної території Росії вже у 14–15 ст. дійшло до ліквідації удільних князівств й утворення централізованої Московської держави.
Історія удільних князівств
Удільні князівства утворилися внаслідок розпаду Київської держави. Перші уділи з'явилися в середині 11 ст. після смерті Ярослава Мудрого. Землі Київської Русі були поділені між його синами, чим фактично покладено початок існуванню Київської, Чернігівської і Переяславської земель як окремих уділів. У 1070 роках князі-ізгої Ростиславичі захопили галицькі землі й утворили ряд удільних князівств. Любецький з'їзд 1097, маючи на меті припинення княжих міжусобиць, узаконив поділ на уділи, тим самим юридично закріпив політичне роздрібнення Русі. Процес поділу єдиної держави на удільні князівства був призупинений у часи правління Володимира Мономаха і його сина Мстислава Володимировича, однак незабаром відокремлення земель від Києва набуло невідворотного характеру.
Удільні князівства являли собою майже самостійні держави на зразок західноєвропейських королівств. Кожен удільний князь мав власний адміністративний апарат, монету, військо, судові установи тощо. З часом відбувалось подальше роздрібнення уділів, в зв'язку з чим зростала їхня кількість, а їх розміри змешувалися. В удільний період складається характерна для феодалізму система сюзеренно-васальних відносин. Удільні князі знаходилися у васальній залежності від великого князя, однак ця залежність нерідко була лише номінальною.
Політична роздрібненість руських земель призвела до частих міжусобних війн між удільніми князівствами і ослаблення Київської Русі. Одночасно з процесом роздрібнення в 12–13 ст. на українських землях проявилася і тенденція до об'єднання, внаслідок якої виникла Галицько-Волинська держава. Залежність від Золотої Орди, а пізніше від Литви і Польщі, стримувала об'єднавчі тенденції в українських землях, сприяла збереженню удільної системи. У першій половині 15 ст. уділи були ліквідовані на галицьких землях, що входили до складу Польщі, у другій половині 15 ст. — на більшій частині українських земель, що входила до складу Великого князівства Литовського. У 1471 було ліквідовано останнє українське удільне князівство — Київське.
Див. також
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Посилання
- Уділ // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- Удільні князівства // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- Уділ // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1947. — 1000 екз.