Український науковий інститут у Берліні

Украї́нський науко́вий інститу́т у Берліні — наукова установа, заснована 1926 з ініціативи гетьмана Павла Скоропадського, яку підтримав генерал В. Ґренер. Завданням інституту було ширення серед німців (зокрема наукового) світу відомостей про Україну й український народ, дослідження взаємин України з західними країнами, зокрема Німеччиною, в минулому і сучасному і допомога українським студентам і науковцям у студіях і дослідах.

Члени-засновники і професори Українського наукового інституту в Берліні. 1-й ряд (зліва направо): В. Коростовець, О. Скоропис-Йолтуховський, ген. Ґренер, Васмерг, Д. Дорошенко, Келлєр; 2-й ряд: В. Залозецький-Сас, В. Липинський, І. Мірчук, 1927 рік

За першого періоду своєї діяльності (до 1931) директор Інституту був Дмитро Дорошенко, куратором генерал В. Ґренер (його заступником — О. Скоропис-Йолтуховський). Інститут був субсидійований товариством Verein zur Förderung der ukrainischen Kultur und Wissenschaft. Його діяльність майже занепала 1930 через економічну кризу.

За другого періоду Інститут перейшов на бюджет Міністерства Освіти і став німецькою державною установою, — але це не змінило його українського характеру. Директором інституту став Іван Мірчук, кураторами були: до 1934 — Ґренер, з 1934 — А. Пальме, з 1944 — Ґерулліс; членами і постійними науковими працівниками інституту були: Георг Шрайбер, З. Кузеля, (етнографія і краєзнавство), Б. Крупницький (історія), Р. Димінський (економіка), деякий час історик М. Антонович. З 1930-их років інститут поставив собі за головне завдання інформувати про Україну й активізувати українське питання на території Середньої і Західної Європи. З цією метою інститут влаштував (головно в Берлінському Університеті) виклади німецьких і українських учених; члени інституту читали систематичні курси з різних ділянок українознавства, влаштовували виставки для широкої публіки: «україніки» в німецькій пресі, української графіки (організовану Д. Антоновичем), географічних карт України (під керівництвом В. Кубійовича) та ін.; інформували про українські проблеми зацікавлені установи, зокрема готували українські матеріали до німецьких енциклопедій. Бібліотека Інституту нараховувала бл. 35 000 томів.

До 1931 інститут видав три томи наукових праць «Abhandlungen» і два томи інформативних матеріалів «Mitteilungen». З 1932 видання інституту мали переважно інформативно-науковий характер: «Beiträge zur Ukraine-Kunde» (невеликі брошури, здебільша доповіді, виголошені в інституті); місячник звідомлення «Kulturberichte» для інформації чужинців про культурне життя в Україні (у 1938—1940 роках) і українське видання «Вісті Українського Наукового Інституту у Берліні», (ред. З. Кузеля). У 1941 появився підручник українознавства німецькою мовою «Handbuch der Ukraine» (ред. І. Мірчук); вийшли також посібники з історії України Б. Крупницького «Geschichte der Ukraine» (1939 і 1943) й української мови Я. Рудницького. Словниковий відділ опрацював низку словників, з яких найважливішим е великий «Німецько-український словник» Кузелі-Рудницького.

Інститут давав стипендії молодшим українським науковцям і студентам, які навчалися у високих школах у Німеччині й утримував студентський дім у Берліні.

Після окупації Берліна більшовиками 1945 інститут перестав існувати, а його бібліотека загинула.