Крупницький Борис Дмитрович

Борис Крупницький народився в сім'ї сільського псаломщика Дмитра Ульяновича Крупницького та його дружини Ольги Степанівни (Скічкової). Усім шістьом дітям батьки дали вищу освіту. Борис вчився в Черкаській гімназії, а з 1913 р. — на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира. Там він слухав лекції відомих науковців, зокрема О. Покровського (давня історія), Ю. Кулаковського (класична історія), М. Бубнова (середньовіччя), Л. Ардашова (новітня історія), А. Лободи та В. Перетца (історія літератури), В. Данилевича та М. Довнар-Запольського (історія Росії включно з історією України). З 1914 р. Борис Крупницький бере активну участь в діяльності історико-етнографічного гуртка, до якого входили професори, приват-доценти, здібні випускники, старшокурсники й лише кілька (включно з ним) найобдарованіших студентів молодших курсів.

Під час Першої світової війни у 1916-му Бориса Крупницького мобілізували до російської армії. Був поранений на фронті. Після демобілізації в 1918 р. далі навчався в університеті, але вже навесні 1919-го добровільно став вояком української армії. У 1919—1920 рр. — у складі 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Брав участь у її бойових діях, після відступу армії УНР до Польщі був інтернований у табір для вояків у Калішi. Невдовзі емігрував до Німеччини. Працював сільськогосподарським робітником у місцевості Гіммельпфортен (поблизу Гамбурга), там одружився з німкенею Маргаритою Шпрекельзен (її спадок дав Крупницькому змогу продовжити освіту)[1]. Від 1925 разом з дружиною жив у Берліні. Деякий час працював на тамтешніх фабриках і заводах, поглиблено вивчав німецьку мову в Інституті для іноземців при Берлінському університеті (1925–1926). Від зимового семестру 1926/27 почав відвідувати заняття на історичному факультеті Берлінського університету. Водночас став стипендіатом (як учасник бойових дій Армії УНР) Українського наукового інституту в Берліні та учнем Д. Дорошенка й І. Мірчука. Проживаючи постійно в Берліні, приїздив читати лекції до Праги. 1945 року оселився в містечку Гіммельпфортен, звідти їздив читати лекції в УВУ.

В останні шість років життя Борис Крупницький хворів і був фактично відірваний від наукового життя. «Хвороба прикувала мене до Гіммельпфортена, а це — ізоляція і неможливість бути в курсі справ, неможливість користуватися свіжими матеріалами, не кажучи вже про архіви», — писав він в одному з приватних листів кінця 1951 р.[2]

Щасливою нагодою поспілкуватися з діячами української науки та культури був для нього приїзд до Гіммельпфортена 1952 р. Дорошенка й 1953-го — подружжя професорів Пріцаків.

Незважаючи на загострення хвороби, Крупницький не полишає улюбленої справи. «Про життя Пилипа Орлика я пишу, але поволі,— зазначав учений у листі до колег 12 лютого 1947 р. — В лікарні воно тяжко і незручно, та й не вільно поки що напружуватись. Однак я роблю, і, думаю, з того щось напевне вийде». Як згадував пізніше Олександр Оглоблин, «уже в половині березня того ж року праця була готова».[2]

Тяжко хворіючи останні шість років, опублікував близько 50 наукових і науково-популярних праць. Більшість були україномовними, але серед них подибуються і дослідження, написані німецькою та англійською мовами. Фізично неспроможний брати участь у конференціях та засіданнях Української вільної академії наук, Крупницький надсилав тексти своїх доповідей, які зачитував той чи той із присутніх.

5 червня 1956 р. Крупницького не стало. Його поховали на кладовищі містечка Гіммельпфортен.

1926 року Крупницький вступив до Берлінського університету, де вивчав східноєвропейську історію. У 1929 р. захистив дисертацію «Йоганн Християн фон Енґель та історія України» і здобув ступінь доктора філософії. Після цього на запрошення Дмитра Дорошенка перейшов працювати до заснованого в Берліні гетьманом П. Скоропадським Українського наукового інституту. Тут тісно співпрацює з Дорошенком, Липинським та Мірчуком, видає монографії та статті з історії України XVII — початку XVIII ст., досліджує українсько-шведські відносини. За короткий час вивчив шведську мову, щоб могти працювати з історіографічними виданнями та архівними матеріалами.

Здобувши репутацію кваліфікованого історика, 1932 р. був обраний приват-доцентом Українського вільного університету в Празі, а наступного року повертається до Берліна на посаду наукового співробітника Українського наукового інституту замість Д. Дорошенка, який переїжджає до Праги. 1938 р. Борис Крупницький стає закордонним співробітником Українського наукового інституту у Варшаві та дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові (НТШ). З 1941 р. — професор Українського наукового інституту в Берліні.

На початку 40-х pp. внаслідок подій Другої світової війни розірвалися контакти між істориками Берліна, Праги, Варшави та інших українознавчих центрів Європи. В січні 1945 р. під час повітряного нальоту приміщення Українського наукового інституту зазнало значних пошкоджень, тож установа перемістилася з Берліна до Лейпцига, а з вступом до міста радянських військ навесні того ж року вона фактично перестала існувати. В період окупації Німеччини союзницькими військами Крупницький переїжджає з Лейпцига до Веймара, тоді до Ауґсбурґа, а звідти — до Штаде й поселяється в його околиці — Гіммельпфортені.

Після закінчення Другої світової війни Б. Крупницький брав активну участь у відновленні діяльності в Мюнхені Українського вільного університету та НТШ, заснуванні Богословсько-педагогічної академії Української автокефальної православної церкви. Працював редактором історичного відділу Енциклопедії українознавства. Продовжував досліджувати проблеми вітчизняної історії, її зв'язок із загальноєвропейським історичним процесом, а також стан розвитку української історіографії загалом і на підконтрольних радянському режиму землях зокрема.

У 1930—1950-х рр. вийшло понад 140 його наукових і науково-популярних досліджень, що репрезентували Україну перед тогочасною європейською читацькою аудиторією. Серед них монографії "Гетьман Пилип Орлик. Огляд його політичної діяльности (1928), «Гетьман Мазепа та його доба» (1942), «Гетьман Данило Апостол і його доба» (1948), «Українська історична наука під совєтами» та ін.

Дослідницько-викладацьку діяльність ученого гідно оцінила наукова громадськість, обравши його професором Українського вільного університету та Богословсько-педагогічної академії, а також головою історичної секції Української вільної академії наук, редактором історичного відділу Енциклопедії українознавства, а з 1946 р. — членом і науковим співробітником Науково-дослідного інституту української мартирології у Мюнхені. З 1951 р. Б. Крупницький — дійсний член Міжнародної вільної академії наук у Парижі.

У першій половині 1956 р. учений завершує історіографічне дослідження «Українська історична наука на совєтській Україні в 1920 — 1950 рр.», заміряється написати цілу низку інших праць, зокрема про гетьмана Кирила Розумовського, видати в Українському вільному університеті свій курс лекцій «Україна між Заходом і Сходом». Здійснити це перешкодила смерть.

• Гетьман Пилип Орлик. Огляд його політичної діяльности (1928)
• Johann Christian v. Engel und die Geschichte der Ukraine. Berlin, 1931;
• Мазепа в світлі шведської історіографії. В кн.: Мазепа. Збірник, ч. 1. Варшава, 1938;
• Hetman Mazepa und seine Zeit (1687—1709). Leipzig, 1942;
• «Гетьман Мазепа та його доба» (1942)
• До методологічних проблем української історії. Авгсбург, 1946;
• Гетьман Пилип Орлик (1672 — 1742). Його життя і доля. 1947;
• Історичні основи європеїзму України. «ЛНВ» (Реґенсбурґ), 1948, № 1;
• Гетьман Данило Апостол і його доба, 1948
• Теорії доби і сучасність. «Орлик» (Берхтесгаден), 1948, № 7;
• Мазепа в світлі психологічної методи, 1949
• «Нація» в козацькій Україні XVIII століття. «Україна» (Париж), 1952, № 8;
• Теорія III Риму і шляхи російської історіографії. Мюнхен, 1952;
• Німеччина й Україна в XVIII ст. (Міллєр, Шлєцер, Енґель, Гаммердорфер, Ванґер, Шпітлєр). «Україна» (Париж), 1953, № 10;
• Михайло Грушевський і його історична праця. В кн.: Грушевський М. Історія України-Руси, т. 1. Нью-Йорк, 1954;
• Основні проблеми історії України. Мюнхен, 1955;
• Гетьман Пилип Орлик (1672 — 1742). Його життя і доля, 1956
• Федералізм на Сході Європи (Роздумування з приводу праці Г.фон Равха «Росія. Державна єдність і національні своєрідності»), 1956;
• Історіознавчі проблеми історії України. Мюнхен, 1959;
• Geschichte der Ukraine. Leipzig, 1943; Wiesbaden, 1963;
• Богдан Хмельницький в світлі української історіографії. «Київська старовина», 1995, № 6;
• Гетьман Данило Апостол і його доба. К., 2004;
• «Українська історична наука під совєтами» (1920–1950 роки).
• Культурне життя за гетьмана Данила Апостола
• Зі спогадів історика / Упоряд., вст. стаття, ком. Дмитра Гордієнка; [Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України]. – К., 2017. – 144 с.

• О. Красівський. Крупницький Борис Дмитрович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.377 ISBN 978-966-611-818-2
• Оглоблин О. Борис Крупницький (1894—1956). В кн.: Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672—1742): його життя і доля. Мюнхен, 1956;
• Полонська-Василенко Н. Професор д-р Борис Дмитрович Крупницький, його життя і наукова праця (1894—1956): 3. Праці Б.Крупницького. В кн.: Крупницький Б. Українська історична наука під Совєтами (1920—1950). Мюнхен, 1957;
• Давлєтов О. Р. Б. Д. Крупницький — історик українського козацтва. «Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII—XIX ст.» (Запоріжжя), 1998, вип. 3;
• Горобець В. М. Борис Крупницький — повернення в Україну. В кн.: Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. К., 2001;
• Ясь О. Історична доба у світлі наукової дискусії української еміграції другої половини 40-х рр. ХХ ст. (Б. Крупницький, В. Петров). «Молода нація: Альманах», 2002, № 2;
• Ясь О. Борис Крупницький. «Історіографічні дослідження в Україні» (К.), 2003, вип. 12.
• Вінтоняк О. Борис Дмитрович Крупницький, 1894—1956 / «Український історик», 1987, № 01-04
• Полонська-Василенко Н. Професор д-р Борис Дмитрович Крупницький, його життя і наукова праця (1894—1956) / «Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету». — Запоріжжя: ЗНУ, 2012. — Вип. XXXIV. — 334 с.
• Гордієнко Д. Alter ego Бориса Крупницького // Борис Крупницький. Зі спогадів історика / Упоряд., вст. стаття, ком. Дмитра Гордієнка; [Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України]. – К., 2017. – С. 5–16.

1. Сайт Інституту історії України НАН України
2. Сайт KNYHA.COM. Архів оригіналу за 8 лютого 2009. Процитовано 23 серпня 2011.

• О. В. Ясь. Крупницький Борис Дмитрович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Основу цієї статті становлять матеріали, взяті з проекту «Українці в світі». Використано також матеріали Інституту історії України НАН України та «Української книги».

• Борис Крупницький. Історії істориків. Андрій Портнов
• Крупницький Борис Дмитрович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.231-233
• Крупницький Борис // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 776. — 1000 екз.