Дорошенко Дмитро Іванович
Дорошенко Дмитро Іванович (27 березня (8 квітня) 1882, Вільно, Російська імперія — 19 березня 1951, Мюнхен, Баварія, ФРН) — український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Засновник «Просвіти» на Катеринославщині. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв.
Дмитро Іванович Дорошенко | ||||
---|---|---|---|---|
![]() Дмитро Дорошенко | ||||
Псевдо | Д. Д.[1] | |||
Народився |
27 березня (8 квітня) 1882 Вільно, Російська імперія | |||
Помер |
19 березня 1951 (68 років) Мюнхен, Баварія, ФРН | |||
Поховання | Вальдфрідгоф | |||
Країна |
![]() ![]() ![]() | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | Політик, громадський діяч, історик, публіцист, один з ідеологів Гетьманського руху | |||
Мова творів | польська | |||
Magnum opus | «Історія України 1917 — 1923 рр.» | |||
Партія | Українська демократична партія | |||
Автограф |
![]() | |||
| ||||
![]() | ||||
![]() | ||||
![]() |
З квітня 1917 — крайовий комісар Галичини й Буковини. Член УПСФ, Центральної Ради, Чернігівський губернський комісар(губернатор) за часів Тимчасового уряду Росії і Центральної Ради УНР з вересня 1917 до січня 1918.
У травні-листопаді 1918 — міністр закордонних справ Української Держави.
З 1919 — в еміграції, де був організатором і співробітником українських наукових установ. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.
Життєпис

Народився у Вільно у родині, що походила зі старовинного українського козацько-старшинського роду на Глухівщині та з якого вийшли два українські гетьмани — Михайло Дорошенко та Петро Дорошенко. Батько — Іван Якович (1848—1914), 1874 року із відзнакою закінчив Харківський ветінститут, протягом 30 років працював ветеринаром у Вільно[2].
Навчався на історико-філологічному факультеті Варшавського, Петербурзького і Київського університетів. В 1903 очолював Українську студентську громаду в Петербурзі. Дуже рано розпочав політичну діяльність, спочатку як член Революційної Української Партії, а згодом — Товариства Українських Поступовців. Активно займався публіцистикою.
З 1897 співпрацював з політичними виданнями в Галичині.
У 1905 році, коли у зв'язку із заворушеннями вищі навчальні заклади Петербурга закрили на необмежений час, переїхав до Полтави, де став співробітником газети «Полтавський час».[3]
Події 1906 року застають його в Києві. В умовах послаблення тиску цензури Дорошенко поринає в національно-політичне життя і стає співробітником таких часописів, як «Громадська думка», «Нова громада», «Рада», «Рідний край», «Хлібороб», «Украинский вестник», «Украинская жизнь», «Україна». Певний час працював вчителем у середніх школах Києва і Катеринослава.[3]
У травні 1906 року з відкриттям Першої державної думи Дорошенко був запрошений до Петербурга на посаду секретаря журналу «Украинский вестник» — органу української парламентської громади.[3]
В 1910–1914 — редактор часопису «Дніпрові хвилі» у Катеринославі.
Початок Української Революції
Під час першої світової війни обраний уповноваженим Всеросійського Союзу Міст на Південно-Західному фронті (з 1915), очолював відділ допомоги українцям на окупованих російськими військами землях Галичини і Буковини[4].
В березні 1917 Дорошенко після реорганізації ТУП у Союз Українських Автономістів-Федералістів (з червня 1917 — Українська Партія Соціалістів-Федералістів) став членом цієї організації. З квітня 1917 входив до складу Української Центральної Ради.
22 квітня призначений Тимчасовим урядом крайовим комісаром Галичини і Буковини з правами генерал-губернатора.
Після відступу 2 серпня 1917 російських військ з Галичини повернувся до Києва, наприкінці серпня 1917 йому було запропоновано сформувати новий склад Генерального Секретаріату УЦР. Проте через розходження у поглядах на шляхи становлення української державності з Михайлом Грушевським Дорошенко відмовився від цієї пропозиції. Незабаром був обраний губернським комісаром Чернігівщини і перебував на цій посаді до 24 грудня 1917 (6 січня 1918 за н.ст)· Після цього виїхав до Києва; де й перебував під час боїв за місто і російсько-більшовицької окупації·
Робота в уряді Української Держави
Весною 1918 виїхав у Галичину. Після приходу до влади гетьмана П.Скоропадського повернувся до Києва.
20 травня 1918 очолив Міністерство закордонних справ Української Держави. В період керівництва зовнішньополітичним відомством було відкрито дипломатичні представництва України в Румунії, Польщі, Швейцарії, Фінляндії та ряд українських консульств за кордоном і зарубіжних держав у Києві. В липні-серпні 1918 при активній участі Дмитра Дорошенка відбулася ратифікація Берестейського миру 1918 країнами Четверного союзу (крім Австро-Угорщини).
В середині серпня 1918 у відповідь на антиукраїнську політику уряду генерала С. Сулькевича у Криму Дорошенко вжив ряд заходів для економічної блокади півострова, після реалізації частини з яких кримські власті пішли на переговори про форми державного об'єднання України.
Дмитро Дорошенко часто виступав посередником у пошуках шляхів порозуміння між Павлом Скоропадським і національно-демократичними силами та вироблення умов формування українського уряду на повністю національній основі.
В жовтні 1918 робив спроби вступити у переговори з дипломатичними колами держав Антанти у Берні.
Після падіння Гетьманату працював приват-доцентом Кам'янець-Подільського державного українського університету.
Еміграція
1919 року Дорошенко пішов у вигнання і врешті оселився у Празі, де чехословацький уряд дав притулок українським та російським емігрантам, особливо науковцям.
У 1920 разом з Вячеславом Липинським, Сергієм Шеметом та іншими діячами гетьманського руху брав участь у створенні об'єднання українських монархістів — Українського Союзу Хліборобів-Державників.
У міжвоєнний період Дорошенко був професором історії в Українському вільному університеті у Празі, входив до складу Правління Товариства підтримки української науки і культури в Німеччині і став першим директором Українського наукового інституту в Берліні та професором історії церкви у Варшавському університеті. У 1937 та 1938 роках він здійснив два дуже успішні лекційні тури Канадою, яка на той час мала велике українське іммігрантське населення. У Берліні мешкав у Вільмерсдорфі, Регенсбургер Штрасе, 32 (1920-ті рр.), потім в Фріденау, Петер-Вішер-Штрасе, 19 (1930-ті рр.)
1939-го повернувся до Праги, де продовжив роботу як історик в Українському вільному університеті.
1945 року Дорошенко перебрався до Західної Німеччини, де став першим президентом Української вільної академії наук. 1947 року переїхав до Канади, де викладав історію та літературу в колегії Святого Андрія у Вінніпезі та разом з істориком літератури Леонідом Білецьким та філологом Ярославом Рудницьким створили філію Української вільної академії наук. Однак він захворів у Вінніпезі і 1950 року повернувся до Європи.
Наукова робота
В 1921—1951 — професор кафедри історії Українського вільного університету у Відні, Празі і Мюнхені.
Дмитро Дорошенко очолював Український науковий інститут у Берліні (1926–1931), Українську вільну академію наук (1945–1951). За визначенням Олександра Оглоблина, Дмитро Дорошенко був першим українським істориком, який дав науковий огляд історії України як процесу розвитку української державності.
Автор близько 1 тис. праць з історії України, історії культури і церкви в Україні. Головні праці Дмитра Дорошенка:
- Двотомник «Нарис історії України», перше видання вийшло в УНІ у Варшаві 1932 (Том I[5]) і 1933 (Том II[6]) року.
- «Історія України 1917-23» (ч. І-2, 1930, 1932),
- «Огляд української історіографії» (1923),
- «Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу» (1940),
- монографії про Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша, Володимира Антоновича, гетьмана Петра Дорошенка та інших.
- «Слов'янський світ у його минулому й сучасному» Б; 1922 «Українське слово» (у трьох томах)
Визначне місце в українській публіцистиці займають книги спогадів Дорошенка «Мої спогади про давно минуле. 1901—1914 роки» (1949), «Мої спогади про недавнє минуле. 1914—1920 роки» (1923–1924).
Поховано його у Мюнхені на кладовищі Вальдфрідгоф.[7]
У 2013 році при підтримці Музею гетьманства був створений «Гетьманський фонд Петра Дорошенка».[8] Фонд здійснює дослідження діяльності гетьманів України Михайла та Петра Дорошенків, поширення інформації про них, дослідження родоводу Дорошенків.
Праці
- Дорошенко Д. Короткий нарис історії Христіянської Церкви / др. Дмитро Дорошенко. — Винипеґ : Накладом Вид. Спілки ”Еклезія”, 1949. – 102 с.
- Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле (1901–1914 роки) / Дмитро Дорошенко. — Винипеґ : Накладом Вид. Спілки Тризуб, 1949. – 167 с.
- Дорошенко Д. Коротенька історія Чернігівщини / Д. Дорошенко. – Чернігів : Вид. Т-во ”Сіверян. думка”, 1918. – 38 с.
- Дорошенко Д. По рідному краю : (подорож. враження й замітки) / Дмитро Дорошенко. – Вид. 2-ге, переробл. й доповн. – Львів : Наклад М. Таранька, 1930. – 156 с.
- Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1918). Ч. 1 : Галицька Руїна 1914-1917 років / Дмитро Дорошенко. – Львів : Червона калина, 1923. – 131 с.
- Дорошенко Д. Православна церква в минулому й сучасному житті українського народу / Дмитро Дорошенко. – Берлін : Р. Б. : Нація в поході, 1940. – 70 с.
- Дорошенко Д. Угорська Україна / Д. Дорошенко. – Прага : Всесвіт. Тип. Політики в Празі, 1919. – 34 с. – (Інформаційна українська серія ; чис. 1).
- Дорошенко Д. Огляд української історіографії / Д. Дорошенко. – Прага : Наклад укр. ун-ту в Празі, 1923. – 221 с.
- Дорошенко Д. Нарис історії України. Т. 1 : (До половини XVII століття) / Д. Дорошенко. – Варшава : б. в., 1932. – 230 с. – (Праці Українського наукового інституту ; т. 9) (Серія підручників ; кн. 1).
- Дорошенко Д. Нарис історії України. Т. 2 : (Від половини XVII століття) / Д. Дорошенко. – Варшава : б. в., 1933. – 370 с. – (Праці Українського наукового ін-ту ; т. 8). – (Серія підручників ; кн. 2). (одне з сучасних перевидань: Дорошенко Д. І. Нарис історії України: Передмова І.О. Денисюка / Д.І. Дорошенко. — Львів : Світ, 1991. — 576 с.)
- Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр. Т. 1 : Доба Центральної Ради / Дмитро Дорошенко. – Ужгород : б. в., 1932. – 450 с.
- Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр. Т. 2 : Українська Гетьманська держава 1918 року / Дмитро Дорошенко. – Ужгород : б. в., 1930. – 500 с.
- Дорошенко Д. Євген Чикаленко : його життя і громадська діяльність / Д. Дорошенко. – Прага : Вид. фонду ім. Чикаленка при Укр. акад. ком., 1934. – 100 с.
- Дорошенко Д. З історії української політичної думки за часів світової війни / Д. Дорошенко. – Прага : б. в., 1936. – 99 с.
- Dorošenko, D. Hejtman Petr Dorošenko a jeho turecká politika / D. Dorošenko, A. J. Rypka. – Praha : Tiskem Pražské akciové tiskárny, 1933. – 55 s.
Вшанування пам'яті
У Чернігові та Снігурівці існують вулиці Дмитра Дорошенка Чернігівська міська рада. Розпорядження № 46-р від 12 лютого 2016 року / 1.48. вулицю Соколовської на вулицю Дмитра Дорошенка.
У м. Дніпрі на будівлі обласної ради на кошти д-ра Ніни Синявської зі США відкрито меморіальну дошку, на якій зазначено: "У цьому будинку було комерційне училище, в якому з 1901 по 1917 рік працювали визначні українські вчені Дмитро Яворницький (1855-1940), Антін Синявський (1866-1951), Дмитро Дорошенко (1882-1951)".
Примітки
- Українська драматургія: збірка українських знадобів. Одеса: Друкарня Є. Фесенка, 1906. 229 с., с. 183—184
- В. Андрєєв, А. Руденко. Рід Дорошенків… С. 51.
- Л. Пироженко (27.09.2008). Дорошенко Дмитро Іванович. Освіта.UA. Процитовано 01.11.2016.
- Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності. Київ: Книги - ХХІ. 2007. с. 147. ISBN 978-966-8653-95-7.
- Дмитро Дорошенко, Нарис історії України. Том 1, 1932 р.
- Дмитро Дорошенко, Нарис історії України. Том 2, 1933 р.
- Андрєєв В. М. Український історичний журнал, № 4, 2007, C. 102—122. Дмитро Дорошенко: «перший» чи «другий» в українській історіографії першої половини XX ст.? (досвід вивчення інтелектуальної біографії історика)[недоступне посилання з липня 2019]
- Олексій Дорошенко. Як був створений Гетьманський фонд Петра Дорошенка // Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015, с. 338—340
Джерела та література
- Д. В. Веденєєв. Дорошенко Дмитро Іванович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
- Гордієнко Д. Гетьман Петро Дорошенко в житті і творчості Дмитра Дорошенка // Славістична збірка / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. – Вип. ІV: До 100 річчя Української Революції (1917–1923 рр.) / За редакцією Д. Гордієнка та В. Корнієнка. – К., 2018. – С. 27–39 .
- Дорошенко Дмитро Іванович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.135-140
- Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 96; портрет.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.. Словникова частина. — Перевидання в Україні. — Т. 2. — Львів, 1993. — С. 583—584; портрет.
- Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 200—201.
- Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX — на початку XX століть: Становлення. Історіографія. Біобібліографія. — Хмельницький, 1995. — С. 199.
- Малий словник історії України. — К., 1997. — С. 139.
- Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 87–88.
- Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 222.
- Універсальний словник-енциклопедія. — 3-є видання. — К., 2003. — С. 399.
- Современная украинская энциклопедия. — Т. 4. — Харьков: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2005. — С. 387—388.
- Осташко Т. С. Дорошенко Дмитро Іванович // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 455—456.
- Петрикова В. Діячі бібліотечного краєзнавства на Поділлі та їх вплив на розвиток теорії краєзнавчої бібліографії в Україні в післяреволюційні роки // Вісник історико-культурологічного Подільського братства. — 1995. — № 4. — С. 88.
- В. Ф. Солдатенко. Дорошенко Дмитро Іванович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Криськов А. А. Діяльність Д. І. Дорошенка в еміграції (20-ті роки XX ст.) // Духовні витоки Поділля: Творці історії краю: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (9-11 вересня 1994 р., м. Кам'янець-Подільський). — Хмельницький: Поділля, 1994. — С. 38–40.
- Лозовий Віталій. Дмитро Дорошенко // Подолянин. — 1993. — 28 квітня. — С. 3; портрет.
- Мельничук Олександр. Працював без упину на користь України // Історичний календар'97. — К., 1996. — С. 124—125.
- Завальнюк О. М. Д. І. Дорошенко: 75 днів у Кам'янці-Подільському // Краєзнавство: Науковий журнал. — 2001. — № 1–4. — С. 145—148.
- В. Андрєєв, А. Руденко. Рід Дорошенків у громадсько-політичному та культурному житті України (XVII—XX ст.) / Український історичний журнал.— К., № 1 за січень–лютий 2015. — С. 39–56. — ISSN 0130-5247.
- Иваницкая С. Г. Дорошенко Дмитрий Иванович // Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок ХХ ст.). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С. 377—382.
- Білецький Л. Дмитро Дорошенко / Леонід Білецький ; Укр. вільна акад. наук. — Вінніпеґ : Накладом Ювіл. Ком. для вшанування 50-ліття наук. і громад. праці Дм. Дорошенка, 1949. — (23 с. – (Українські вчені ; ч. 1).
- Бібліографія праць проф. Д. Дорошенка за 1899-1942 роки. – Прага : Вид-во Юрія Тищенка, 1942. – 61 с.
Посилання
- Крутянська трагедія — героїчний чин нації та непрощений гріх еліти
- Дмитро Дорошенко домігся приєднання Криму до України Журнал «Країна» № 116 за 05.04.2012
- Дорошенко Д. З Києва до Кам'янця
- Праці Д. Дорошенка в е-бібліотеці Чтиво
- Офіційний сайт Музею Гетьманства
- Дорошенко Дмитро в Електронній бібліотеці "Культура України"
- Бібліографія. Дорошенко Дмитро Іванович // Національна бібліотека Німеччини