Український правопис 1993 року

Украї́нський право́пис 1993 ро́ку — четверта редакція правопису української мови 1946 року та перша, що була ухвалена за часів незалежності України. Цей правопис був чинним у 1993—2019 роках, протягом яких правописна комісія не вносила до нього жодних змін. А втім, під час його перевидання видавництво здійснювало дрібні редагування в частині прикладів, щоб усунути невідповідність між правописом та орфографічним словником.[1][2]

Правопис утратив чинність 22 травня 2019 року, коли Кабінет Міністрів України ухвалив нову редакцію правопису, розроблену Українською національною комісією з питань правопису.

Передумови створення

Під час I Міжнародного конгресу україністів (27.VIII — 3.IX 1991) було прийнято постанову про потребу вироблення єдиного сучасного правопису для українців, що проживають в Україні, так і в діаспорі, який мав би спиратися на весь історичний досвід української мови.

15 червня 1994 року уряд України затвердив склад Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів.[3] Початковою метою було підготування нової редакції правопису за 2 з половиною роки (до кінця 1996 року), але робота з підготовки оновлених правил значно затягнулася. Остаточно всі напрацьовані пропозиції було передано до Інституту української мови в середині січня 1999 року. Цей проєкт відомий під назвою «Проєкт правопису 1999 року».

Деякі українські видавництва дещо відхилялися від окремих правил у написанні, наприклад, запозичених неологізмів та іноземних власних назв. Так, у багатьох географічних, історичних та художніх книгах вони використовують способи транслітерації (з мов, що використовують латинську абетку), не озираючись на правопис: «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» (Київ) — у серії книг про Гаррі Поттера; «Астролябія» (Львів) — у серії творів Толкіна («Володар перстенів», «Гобіт», «Діти Гуріна» і «Сильмариліон»); «Літопис» (Львів); «Мапа» (Київ) та енциклопедія УСЕ видавництва «Ірина» (Київ), а також видавництво «Критика». Ці видання передають германські h і g у власних назвах як г й ґ відповідно. За правописом 1993 року «g і h звичайно передаються літерою г» (§ 87).

Структура правопису 1993 року

Наведено згідно з редакцією правопису від 2015 року[4].

I. Правопис основи слова

  • Літерні позначення звуків (§ 1–20)
  • Правопис префіксів (§ 21)
  • Правопис суфіксів (§ 22–24)
  • Правопис складних слів (§ 25–33)
  • Вживання великої літери (букви) (§ 34–40)
  • Правила переносу (§ 41–42)
  • Знак наголосу (§ 43)

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

  • Іменник (§ 44–66)
  • Прикметник (§ 67–69)
  • Числівник (§ 70–72)
  • Займенник (§ 73–79)
  • Дієслово (§ 80–85)

III. Правопис слів іншомовного походження

  • Приголосні (§ 86–89)
  • Передача звука j та голосних (§ 90–91)
  • Групи приголосних з голосними (§ 92–99)
  • Відмінювання слів іншомовного походження (§ 100)

IV. Правопис власних назв (прізвищ)

  • Українські прізвища, відмінювання імен і прізвищ (§ 101–105)
  • Складні і складені особові імена та прізвища й похідні від них прикметники (§ 106–107)
  • Географічні назви (§ 108–114)

V. Найголовніші правила пунктуації (§ 115–125)

Відомі люди про правопис

Мовознавець, професор Олександра Сербенська вважає, що правопис 1993 мав багато зросійщених норм.[5] Доктор Ірина Фаріон уважає, що станом на червень 2017 року «теперішній правопис — московський сарафан на українському тілі».[6]"

Письменник Юрій Винничук: «Весь світ уживає Атени, а ми — Афіни, як і росіяни… Загальна думка науковців та письменників зараз така: треба повернутися до правопису 1929 року, але модифікувати його відповідно до деяких змін у функціонуванні української мови. І позбутися нарешті кайданків колоніяльного правопису.»[7]

Див. також

Примітки
  1. Нове в новому «українському правописі» — стаття на сайті видавництва Львівської політехніки
  2. Чинний український правопис викладено для онлайнового використання — обговорення видавничих «змін» до правопису у Живому журналі
  3. Постанова № 402 від 15 червня 1994 року «Про підготовку і видання „Українського правопису“» в новій редакції — Кабінет Міністрів України.
  4. Чинний правопис. Архів оригіналу за 19 листопад 2016. Процитовано 19 листопад 2016.
  5. наприклад, слова «міністр», «магістр», «Олександр» повинні знову, як у правописі 1928 року, писатися відповідно «міністер», «магістер», «Олександер», як і «Дністер» → Див.: Штифурко Т. «Володимир» чи «Владімір» Путін? Експрес. — 2016. — № 41 (8700) (2—9 черв.). — С. 2.
  6. Чому досі пишемо по-сталінському? // Слово Просвіти. — 2017. — № 23 (919) (8—14 червня). — С. 5. — (Суспільство).
  7. Винничук Ю. Гірка доля українського правопису // Zbruč. — 2018. — 31 липня.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.