Уральська область (Російська імперія)

Охоплювала області вдовж річок Уралі і Емба, майже по всій течії. На півдні доходила до Каспійського моря, на південному сході межувала з півостровом Мангишлак й Аральським морем.

В адміністративному плані Уральська область межувала на півночі з Оренбурзькою і Самарською губерніями, на заході — Самарською губернією, Букеєвською ордою (до 1876 року), потім — Астраханською губернією, на півдні — Мангишлакським приставством (до 1882 року), потім — Закаспійською областю, на сході — Тургайською областю.

Указом імператора Олександра II від 21 жовтня (2 листопада) 1868 року виокремлена з Області Оренбурзьких киргизів. Стає військовою базою для наступу на Мангишлак, Хівінське ханство і туркменів. після підкорення останніх протягом 1870-х років перетворилося на звичайну область.

Відповідно до прийнятого в 1891 році Положення в Уральській області був здійснений перехід до загальноросійської системі управління — відбувся поділ на повіти.

У січні 1918 року була встановлена радянська влада. Наприкінці березня того ж року уральські козаки і казахи повалили владу більшовиків. Було утворено Уральський тимчасовий уряд, що діяв до березня 1919 року. Під час Громадянської війни в 1919—1920 роках область була місцем запеклих боїв між Червоною і Уральською армією. Уральські козаки стали одним з найбоєздатніших військ армії Олександра Колчака.

Постановою ВЦВК і РНК РРФСР від 26 серпня 1920 року приєднана до Киргизької АРСР. За рішенням 1-го Установчого з'їзду Рад Киргизької АРСР 12 жовтня 1920 року перетворена на Уральську губернію.

Центр — м. Уральськ. За розміром займало 19 місце серед областей і губерній Російської імперії. складалася з 4 повітів: Уральського, Гурьєвського, Лбищенського (до 1899 року мав назву Калмиковський) і Темирського. У 1920 році Темирський повіт передано до складу Тургайської губернії.

На чолі стояв губернатор. Він підпорядковувався до 1881 року Оренбурзькому генерал-губернатору. Потім — Степовому генерал-губернатору.

Разом з тим існувала специфіка з огляду на поєднання колишніх земель Яїцького козацтва і Малого жуза. Так 62068 верст² (70640 км²) належало Уральському козацькому війську на правах нероздільного общинного володіння. державна власність становила 222 344 верст² (253 000 км²), яку було передано в загальне користування киргиз-кайсаків.

На час утворення області в Уральському козачому війську населення досягло 79,6 тис. осіб. У 1875—1877 роках уральських козаків-старовірів було переселено до Каракалпакії.

Згідно Першого загальноросійського перепису чисельність населення Уральської області становила 645 121 осіб. З них казахи становили 71,3 % (460173 осіб), росіяни — 24,9 %, кундровських татари — 2,8 %, українців — 0,5 % (2 959 осіб). В Уральській області 64,7 % переселенців з числа українців мешкали в Уральському повіті, 16,7 % — в Лбіщенському і 15,3 % в Темирському повітах.

В 1905 року в області мешкало 725 300 осіб. У 1915 році казахи вже складали 52,7 % загальної чисельності (440 600 осіб). Це було викликано активною переселенською політикою імператорського уряду. Сюди переїзжади переважно росіяни та українці. Останні збільшили свою чисельність в Уральській області в більш ніж в 8 разів. 55,8 % українців мешкало на території Лбіщенського повіту, в Гурьєвському і Уральському повітах відповідно 26,4-17,8 %. Загальна чисельність склала 25 800, або 3 % загальної чисельності.

Основним заняттям були рибальство, баштанництво, скотарство і землеробство. Останнім переважно займалися росіяни й українці. Вирощували жито, пшеницю, овес, ячмінь, просо, льону і картоплю. Казахи були скотарями, розводили велику рогату худобу, коней, верблюдів, поширено було вівчарство.

Рибальство було поширено вздовз річки Урал й на Каспійському морі. Виловлювалисяв значній кількості осестрові та ін. цінні риби. Вивозиласяяк сама риба, так й чорно і червона ікра, риб'ячі клей і жиру. В 1900 році вивезено на суму до 3 млн карб.

Під садами в 1900 році було 1563 десятини. Городництвом займалися лише в деяких станицях уральських козаків та українських поселеннях.

Промисловість було слабко розвинено. Переважали кустарні промисли. На 1897 рік кількість кустарів становило 6350 осіб. На 1901 рік заводів салотопенних, цегляних, шкіряних, овчинних, пивоварних, миловарних, клейових, гончарних, винних, лакових, млинів водяних, вітряних, парових і кінних, кузень, молотарок парових і кінних, просорушек з кінним приводом було всього 634 одиниці.

Розвитку торгівлі та промисловості сприяло проведення Рязано-Уральської залізниці, що з'єднало Уральск з центральними губерніями Європейської Росії. також з 1905 року працювала залізнична лінія Оренбург—Кубек, а з 1907 року — Ілецьк—Чингирлау.

У 1918 році було створено Яїцький військовий банк.

• Высочайше утвержденное Временное положение об управлении в Уральской, Тургайской, Акмолинской и Семипалатинской областях от 21.10.1868 № 46380 // Полное собрание законов Российской империи. — Собр. 2-е. — Т. 43: Отд. 1. 1868 год. СПб., 1870.
• Бекмахановa Н. Е. Многонациональное население Казахстана и Киргизии в эпоху капитализма (60-е годы ХІХ в. — 1917 г.). М.: Наука, 1986. — 245 с
• Маханова А. О. К истории расселения украинцев в Уральской и Тургайской областях в конце ХIХ — ХХ начале ХХ вв^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}