Оренбурзька губернія

Оренбурзька губернія розташовувалась на Південному Сході європейської частини Росії та мала площу 372 989 км² (на 1847 рік), 189 717 км² (на 1905 рік)[2], 67 989 км² (на 1926 рік)[3].

Південний Урал перетинав губернію, при цьому окремі його вершини (Яман-тау) сягають 1640 м. Схили гір укриті лісами (до 2 тис. кв. км). Східна азійська частина губернії та південь мають степовий характер. Ґрунти у гірських місцевостях — кам'янисті, у степових — чорнозем.

Одними з перших жителів краю були тюркські й, вірогідно, фінські племена. У XIII столітті Історична Башкирія та землі, що лежать між Волгою та Уралом, були підкорені монголами та залежали від Казанського й Астраханського ханств, а також від Ногайської орди.

У другій половині XVII століття Московське царство почало посилювати вплив на Уралі й поступово захоплювати сучасну територію краю. Між Уралом та Волгою кочували народи Великої татарської орди; з них ногайці вважались сильнішими й багатшими за інших, володіючи усією нижньою течією Яїка (Уралу). Більша частина Оренбурзького повіту, весь Орський, Верхнеуральський, Троїцький повіти й частина Челябінського, а також Шадринський, Єкатеринбурзький, Красноуфимський повіти Пермської губернії й більша частина Уфимської губернії складали країну, відому під назвою Башкирія та заселену башкирами. За ними на південний схід кочували у степах орди киргиз-кайсаків (казахів), які у ті часи були досить сильними й володіли містами Ташкент, Самарканд тощо. Татарські орди й ногайці були послаблені через розбрат, що відбувався між ними, киргизы — через їхню віддаленість від тих земель.

З росіян першими колоністами на берегах Уралу були люди, що тікали від страт Грозного та взагалі невдоволені порядком речей у Московії. Петро I передбачав, що з затвердженням влади Московії на південному сході мала розвиватись торгівля із Середньою Азією; Оренбурзький край він вважав широкою брамою до Азії. Реалізація його планів почалась, однак, лише за правління Анни Іванівни. Коли у краї було облаштовано лінію фортець, кістяк російського населення губернії склали козаки.

15 березня 1744 року було започатковано Оренбурзьку губернію (до її складу включили Ісетську й Уфимську провінції Казанської губернії) та Оренбурзьку комісію Астраханської губернії. 1752 року до губернії було приєднано від Астраханської губернії Гур'їв, 1773 — від Казанської губернії місто Самару. Станом на жовтень 1775 року губернія складалась із таких провінцій[2]:

• Оренбурзька
• Ісетська
• Уфимська

Наприкінці 1781 року Оренбурзьку губернію було переформовано на Уфимське намісництво з додаванням до нього Челябінського повіту Пермського намісництва. Нове намісництво (з центром в Уфі) було розділено на 2 області — Уфимську й Оренбурзьку.

До Уфимської області було приписано 8 повітів:

• Уфимський
• Бірський
• Мензелинський
• Бугульминський
• Бугурусланський
• Белебеєвський
• Стерлітамакський
• Челябінський

До Оренбурзької області було приписано 4 повіти:

• Оренбурзький
• Верхньоуральський
• Бузулукський
• Сергіївський

При цьому міста Гур'їв та Уральськ було відписано до Астраханської губернії.

1796 року Уфимське намісництво було перейменовано на Оренбурзьку губернію; центр було переведено з Уфи до Оренбурга. 1802 року місто Уфу знову було призначено губернським містом замість Оренбурга. 1850 року під час утворення Самарської губернії до останньої відійшли Бугульминський, Бугурусланський та Бузулукський повіти.

1865 року Оренбурзька губернія була розділена на дві: Уфимську й Оренбурзьку. При цьому Оренбурзьке козацьке військо, що до того часу не підпорядковувалось загальному губернському управлінню, було включено до складу губернії, губернатор якої також став наказним отаманом. Того ж року башкири, які мали особливе начальство, кантонне та юртове, були підпорядковані, поряд із селянами усіх відомств, загальному губернському управлінню.

27 серпня 1919 року з Оренбурзької губернії до складу знову створеної Челябінської губернії було передано Троїцький та Челябінський повіти, Верхньоуральський повіт було розділено між Башкирською АРСР та Челябінською губернією. У серпні 1920 року Оренбурзька губернія увійшла до складу знову утвореної автономії у складі Російської РФСР — Киргизької АСРР зі столицею в Оренбурзі. У червні 1922 року було створено Ісаєво-Дедовський повіт (1923 року перейменований на Каширинський повіт).

У квітні 1925 року Оренбурзька губернія була виведена зі складу Киргизької АСРР, столицю якої перенесли до Кзил-Орди. 1927 року в губернії було створено райони.

14 травня 1928 року Оренбурзьку губернію було ліквідовано, її територію включено до складу Середньо-Волзької області.

З 1865 року до 1919 року до складу губернії входило п'ять повітів:

Жителів — 1836 тисяч; щільність населення — 10 жителів на 1 кв. км; у 6 містах — 174 тис. жителів. Підсумок перепису за рідною мовою 1897 року[4]:

Герб губернії з офіційним описом, затверджений Олександром II (1856 рік)

Збут хлібу й предметів скотарства, значна обмінна торгівля з Середньою Азією (оборот до 10 млн руб.); обмінні двори у містах Оренбург, Троїцьк та Орськ. Залізниця перетинала Оренбурзьку губернію, простягнувшись на 495 верст.

Станом на 1905 рік у губернії було 1690 навчальних закладів (з них 12 середніх) із 97212 учнів; писемного населення — 20 %.

• Список населених місць. Ч. II. Оренбурзька губернія, 1866
• Карта Уфимської та Оренбурзької губерній з «Атласу» Ільїна 1876 року
• Бібліотека Царське Село, книги з історії Оренбурзької губернії (Пам'ятні книжки)
• Адрес-календар і пам'ятна книжка Оренбурзької губернії на 1912 рік. Оренбург, 1912
• Списки населених місць Оренбурзької губернії 1871, 1901

• Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.